ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД (ПТСР)

КОЛИ Є СЕНС ШУКАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДОПОМОГИ?
 

Є сенс звернутися за допомогою до психотерапевта, якщо:
• Ваше життя йде шкереберть: наростають подружні проблеми, сімейні конфлікти, втрата дружби, проблеми на роботі або в навчальному закладі
• Коли у вас є хронічні фізичні і тілесні порушення, а жодних медичних причин не знаходять
• Ви повністю поглинуті думками про пережите і не можете від них відсторонитися
• Ви відчуваєте себе дуже самотнім, розгубленим, наляканим
• Вам дуже важко приймати рішення і сконцентруватися на чомусь
• Ви перебуваєте в стані безнадійності, важкої депресії або гніву чи провини
• Вам здається, що алкоголь чи якісь інші речовини заспокоять ваш біль, фізичний або душевний
• І, нарешті, коли ви просто хочете, щоб вам хтось допоміг.

http://health.obozrevatel.com/diseases/87903-sovetyi-perezhivshim-zhutkie-sobyitiya.htm

(перекладено і доопрацьовано)

Вперше цей термін був застосовано для військових, які повернулися з війни (в'єтнамської, афганської). 

Це захворювання розвивається, якщо людина пережила реальну або потенційну загрозу життю. Також цьому ризику піддаються свідки страшних подій і люди, які мали справу з їх наслідками наслідками (зокрема, працівники аварійних служб і співробітники правоохоронних органів, медичні працівники, волонтери). Буває, що ПТСР відчувають близькі та друзі людей, які пережили травму.

Такий стан виникає, якщо було порушено почуття довіри та безпеки, і людина відчула себе безпорадною. Якщо людина пережила травматичну ситуацію, то цілком нормально, що вона почуває себе переляканою, тривожною і розгубленою. Вона погано спить, пробуджується від жахливих сновидінь, відчуває страх і не може перестати думати про те, що сталося; вона знаходиться в полоні постійного переживання небезпеки і болючих спогадів. У більшості людей ці прояви недовговічні  і з часом минають самі по собі. Це НОРМАЛЬНА реакція не ненормальні умови. Але якщо вони не слабшають протягом декількох днів чи навіть тижнів, це може бути проявом ПТСР.
ПТСР розвивається в залежності від особливостей кожної людини. Зазвичай, такий стан дає про себе знати протягом декількох годин або днів після травмуючої події, але буває що ПТСР проявляється через тижні, місяці і навіть роки.

У посттравматичний період людині може здаватися, що її життя вже ніколи не стане таким, як до трагічної події.

Подолати посттравматичний стресовий розлад можна ТІЛЬКИ при правильному ЛІКУВАННІ та ПІДТРИМЦІ близьких.

Ознаки посттравматичного стресового розладу

Симптоми ПТСР можуть виникнути раптово, поступово або нагадувати про себе час від часу. Вони можуть з'являтися ніби нізвідки, а можуть «запускатися» чимось, що нагадує людині про страшну подію, якось пов’язано з нею: місце події, шум, запах, певні слова чи óбрази уяви.
При тому, що кожен відчуває ПТСР по-своєму, є три основні симптоми:
• нав’язливе намагання «переосмислити» неприємні події, відтворення їх в уяві (зокрема, у сновидіннях);
• прагнення уникати того, що нагадує про травму (наприклад, місця події);
• підвищені тривожність і емоційне збудження, постійна настороженість, підозріливість.

Додаткові ознаки ПТСР:
Гнів і дратівливість; почуття провини, сорому  або самозвинувачення; зловживання алкоголем чи наркотиками; почуття недовіри і зради, а також «несправедливості долі»; депресія і почуття безвиході; суїцидальні думки; відчуття відчуженості; фізичні болі; поверхневий і неспокійний сон, жахливі сновидіння; здригання при дзвінках, оплесках та ін. буденних звуках; нездатність згадати цілі епізоди пережитої травми; відчуття, що людині «не судилося» знайти роботу, створити сім'ю тощо.

Якщо Ви підозрюєте, що у Вас або Вашої близької людини є ПТСР, потрібно негайно ЗВЕРНУТИСЯ ПО ДОПОМОГУ ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА ЧИ ПСИХОЛОГА. Чим скорше буде виявлений ПТСР, тим легше і швидше його вилікувати. ПТСР не є ознакою слабкості чи нездатності «взяти себе в руки», «не розпускатися». Для подолання цього стану необхідно прийняти травмуючу подію –  як частину Вашого минулого, не намагатися її «забути», не відгороджуватися від неї. Її потрібно саме ПЕРЕЖИТИ, ПРИЙНЯТИ – І ВІДПУСТИТИ. За підтримки фахівця зробити це легше.
При ПТСР  для людини природньо прагнути уникати хворобливих спогадів і переживань. Але якщо Ви спробуєте відгородитися від хворобливих спогадів, не зважати на них, буде тільки гірше. Емоції нікуди не подінуться і будуть проявлятися в моменти стресу або коли ваш самоконтроль буде слабшати. Спроби постійно контролювати ситуацію тільки виснажать Вас, будуть марно забирати сили, потрібні Вам, аби повернутися до нормального стану. Занедбаний ПТСР може вплинути на все ваше подальше життя. А Ви заслуговуєте на краще!

Поради:
• Не віддалятися від своїх друзів і близьких. В жодному разі не можна втрачати зв'язок з людьми , які піклуються про Вас. Підтримка з боку інших людей є життєво важливою для Вашого одужання.
• Розгляньте питання про приєднання до групи підтримки для постраждалих від такого ж типу травми. Група підтримки може допомогти вам почувати себе не ізольованим і не самотнім. Завдяки групі можна також побачити нові для себе способи подолання і навчитися їм. Це зробить Вас сильнішим і мудрішим.
• Не вживайте алкоголь або наркотики. Тому що, коли Ви намагаєтеся «залити» своє горе, Вам стає легше тільки на короткий час, але в загальному ПТСР посилюється. Вживання психоактивних речовин погіршує багато симптомів ПТСР, які проявляються в емоційному онімінні, соціальній ізоляції, гніві і депресії.

Допоміжні способи у подоланні ПТСР (способи самодопомоги):
Дізнайтеся якомога більше про ПТСР;
Приєднайтесь до групи підтримки;

Довіртеся близькій людині; говоріть з людьми про Ваші переживання і почуття, а не про саму подію;
Проводьте час з позитивно налаштованими людьми; розмовляйте з тими, хто переніс у минулому важкі ситуації і дав собі з ними раду;

Якщо ви віруюча людина або маєте групу духовних однодумців, зберігайте зв’язок з ними; приділіть увагу Вашій вірі і духовним потребам; звертайтеся у молитвах до Бога;
Насолоджуйтесь тишею природи;

Практикуйте релаксацію і медитацію;

Займайтеся спортом на свіжому повітрі; подбайте про поживну їжу і достатній сон: не тільки ваша душа, а й тіло потребує догляду і підтримки;
Уникайте алкоголю і наркотиків;

Займайтеся повсякденними, звичайними для себе життєвими справами; структуруйте свій час і старайтеся дотримуватися плану; відновіть свої улюблені заняття.
 

Поради для рідних і друзів людини, що страждає на ПТСР.
Якщо у того, кого ви любите, є ознаки ПТСР, піклуйтеся про нього і підтримуйте. ПТСР може бути важким випробуванням для сім'ї. Вам буде складно зрозуміти, чому близька людина замкнулася в собі чи стала «байдужою». Іноді її поведінка буде ​​нестабільною, непередбачуваною. ПТСР може навіть призвести до втрати роботи і колишніх захоплень .
Якщо у Вашій сім'ї є людина, що перенесла травму і перебуває в стані ПТСР:
Будьте терплячими і намагайтеся зрозуміти близьку людину. Наберіться терпіння. Людині з посттравматичним стресовим розладом, можливо, буде потрібно говорити про травматичну подію знову і знову. Це частина процесу її видужання. Слухайте її ще і ще – скільки вона потребуватиме, кажіть їй про свою любов, підтримку, про свою віру в її сили, про свою готовність бути поруч з нею.
Намагайтеся поступово скеровувати її думки на позитивне майбутнє: улюблені заняття, відпочинок, життєві успіхи, надійні стосунки; якщо це доречно – помрійте разом з нею. Але будьте щирими і правдивими у своїй підтримці. Краще просто взяти за руку чи обійняти, ніж обіцяти нездійсненне чи фальшиво підбадьорювати. Не кажіть їй: «Візьми себе в руки», «Забудь про це», «Не згадуй більше!». Але не треба і «залипати» в гóрі чи підтримувати позицію жертви. Минуле повинно стати досвідом і залишитися в минулому.
Не сприймайте симптоми ПТСР близької людини – емоційне заціпеніння і гнів – на свій рахунок. Якщо Ваша рідна людина здається відчуженою, дратівливою, пам'ятайте, що це не має відношення до Вас чи Ваших стосунків.
Якщо людина не йде на розмову про травмуючу подію, не тисніть на неї. Їй неймовірно складно говорити про це. Але дайте зрозуміти, що якщо людина захоче поговорити, Ви готові її вислухати.

Чому не можна жити в стані ПТСР?
ПТСР може зруйнувати вашу сім'ю. Ви можете виявити, що віддалилися від рідних і близьких, не в змозі ладнати з людьми,  що Ви стали сердитими або навіть жорстокими.
ПТСР може викликати інші проблеми із здоров'ям. Доведено зв'язок між ПТСР і хворобами серця.
ПТСР може викликати алкоголізм .
ПТСР може позбавити Вас радості життя.

Види лікування ПТСР :
• Персональна психотерапія, сфокусована на травмі, – індивідуальна та групова.

• Сімейна психотерапія. Вона допомагає рідним і близьким зрозуміти, через що Ви проходите. Подібна терапія зближує і допомагає краще зрозуміти одне одного в сім'ї.
• Медикаментозне лікування. Іноді людям з ПТСР  призначають ліки, щоб полегшити прояви депресії або тривоги. Медикаменти не вилікують причини ПТСР, але зроблять людину менш пригніченою і спокійнішою.

Лікування ПТСР - це довгий і нелегкий процес. Фахівці і близькі люди готові допомогти Вам на шляху до одужання.

( По: D. Everstine & L. Everstine, "The Trauma Response", New York. WW. Norton, 1993..Из материалов Первой Российско-Американской Школы по,работе с посттравматическим стрессом Институт "Гармония" - Olympia Institute. СПб Институт психотерапии иконсультирования "Гармония", 1995)

Жертвы страдают от одного или более факторов, вызванных травмой:

1.  Внезапность. Лишь немногие бедствия ждут пока потенциальные жертвы будут предупреждены - например, постепенно достигающие критической фазы наводнения или надвигающийся  ураган, шторм. Чем внезапнее событие, тем оно более разрушительно для жертв.

2.   Отсутствие похожего опыта. Поскольку бедствия и катастрофы, к счастью, редки - люди часто учатся переживать их на пике момента: даже после травмы поддержка или руководство могут быть болезненными или запаздывать.

3.  Длительность. Этот фактор варьирует от случая к случаю. Например, постепенно развивавшееся наводнение может и спадать медленно, а землетрясение длится несколько секунд и приносит гораздо больше разрушений. Тем не менее, у жертв некоторых продолжительных ужасов (например, в случаях угона самолета) травматические  эффекты  могут  умножаться с каждым последующим днем.

4. Недостаток контроля. Никто не в состоянии контролировать события во время природных катастроф; может пройти немало времени, прежде чем человек сможет контролировать самые обычные события повседневной жизни. Если эта утрата контроля сохраняется долго, даже у компетентных и независимых людей могут  наблюдаться признаки выученной беспомощности.

5. Горе и утрата. Жертвы катастроф могут оказаться разлученными с любимыми или потерять кого-то погибшими; самое, вероятно, худшее - это пребывать в ожидании открытия всех возможных утрат. Кроме того, жертва может из-за катастрофы потерять свою социальную    роль    и    позицию.    В   случае    длительных травматических событий человек может лишиться всяких надежд на восстановление утраченного.

6. Постоянные изменения. Разрушения, вызванные катастрофой, могут оказаться невосстановимыми; жертва может оказаться в совершенно новых и враждебных условиях.

7.   Экспозиция смерти. Даже короткие угрожающие жизни ситуации могут   изменить   личностную   структуру   человека   и   его «познавательную карту». Повторяющиеся столкновения со смертью могут приводить к глубоким изменениям на регуляторном уровне. Высоко вероятен при близком столкновении со смертью тяжелый экзистенциальный кризис.

8.  Моральная   неуверенность.   Жертва   катастрофы   может оказаться перед лицом необходимости принимать связанные с системой ценностей решения, способные изменить жизнь - например, кого спасать, насколько рисковать, кого обвинять.

9.   Поведение во время события. Каждый хотел бы выглядеть наилучшим образом в трудной ситуации, но удается это немногим. То, что человек делал или не делал во время катастрофы, может преследовать его очень долго после того, как другие раны уже затянулись.

10. Масштаб разрушений. После катастрофы переживший ее. скорее всего, будет поражен тем, что натворила катастрофа с его окружением и социальной структурой. В той мере, в какой новые культуральные правила или нормативное поведение обусловлены происшедшим, человек может быть вынужден адаптироваться к ним или остаться чужаком; в последнем случае эмоциональный ущерб может сочетаться с социальной оскорбительностью.

Anton_Gvozdikov_Shutterstock.com

Джерело: http://www.medpulse.ru

Втрачати батьків, рідних або близьких друзів завжди важко. Ніколи не знаєш наперед, наскільки це боляче. Однак будь-яке горе рано чи пізно починає відчуватися не так гостро –  у нього, відповідно до теорії психіатра Елізабет Кюблер-Росс, є п'ять етапів, котрі послідовно змінюють один одного.
Деякі дослідники розширюють число етапів до десяти, інші, навпаки, урізують до трьох. Нижче наведений «компромісний» варіант з чотирьох етапів.

Перший етап: шок і заперечення
Перші години, дні і навіть тижні ви просто відмовляєтеся приймати те, що трапилося. Ви розумієте, щó саме сталося, але не можете віддатися переживанням – між вами і вашими емоціями немов виростає скляна стіна. Таке «завмирання» і «відсторонення» захищає вас від повного розпаду через нестерпний біль, але, з іншого боку, змушує відчувати страх: чому я не можу плакати? Найчастіше людина, що втратила когось близького, воліє ставитися до того, що трапилося, як до страшного сну. Інші відчувають, що втратили мету в житті, а треті замикаються в собі і перетворюються на самітників.
Перший етап зазвичай супроводжується прогалинами в пам'яті (ви не можете згадати події попереднього дня і не пам'ятаєте, коли останнього разу їли), дезорганізацією (ви раз у раз забуваєте  чи губите ключі або телефон), неадекватною реакцією на будь-які події (ви поводите себе не так, як звичайно, і відчуваєте себе ніби кимось іншим). У таких випадках психологи радять, як би банально це не здавалося, дати волю почуттям. Так, ви пережили страшне потрясіння, і ці сплески будуть повторюватися ще довго, тому плачете ви майже весь час або, навпаки, не можете зронити і сльозинки, – все це не так страшно, як може здатися. Головне – спробувати впоратися з запереченням смерті близької людини, хоча воно і рятує вас від почуття повної безнадійності. Якщо у вас є можливість, краще не борсатися у власних переживаннях іне тікати від них, а поділитися з тими, кому ви довіряєте.

Другий етап: біль і почуття провини
Коли ви потихеньку звільнилися від захисного кокона, з глибини душі починають рватися емоції. Цей період може виявитися найскладнішим і найчорнішим. Найбільш поширена реакція – це звинувачення себе в тому, що ви спілкувалися з покійним при його житті не так, як повинні були. Ви згадуєте бесіди і суперечки з ним і картаєте себе: даремно ви були такими різкими. Або ж звинувачуєте себе за те, що опинилися саме в такому місці або вчинили саме так, а не інакше, чи, навпаки, засуджуєте себе за те, що не схотіли чи не змогли щось зробити. Вважаєте, що ви в якийсь незбагненний спосіб повинні були передбачити трагічне майбутнє і запобігти йому, – так, ніби це в людських силах.

Зараз ви страждаєте від екстремальних перепадів настрою, емоційного і / або фізичного виснаження і сонливості. Сльози навертаються на очі в той момент, коли ви найменше цього очікуєте, а негативні думки про себе, здається, оселилися у вашій голові навіки.
На цьому етапі потрібно постаратися перестати весь час прокручувати події минулого у своїй пам'яті. Якщо з голови ніяк не йдуть самі неприємні моменти, обговоріть їх з рідними чи друзями, які разом з вами пройшли через те ж саме, розкажіть, які саме почуття і емоції ви переживали. Так ви даєте вихід своїм страхам і почуттю провини, отримуєте підтримку близьких і розумієте, що ви дійсно зробили все, що було на той момент часу у ваших силах. Ви не моглі знати ТОДІ, що трапиться далі.
Не соромтеся звернутися за допомогою. Група підтримки, психотерапевт або просто рідна людина допоможуть вам впоратися з важкими переживаннями. Примусьте себе виговоритися. Найлегше сховатися і добровільно ізолювати себе, але рано чи пізно вам все одно доведеться «вийти з тіні». Якщо ви відчуваєте свою провину за те, що залишилися жити, або, навпаки, відчуваєте полегшення, не варто вважати себе лиходієм: ці почуття вкладаються в рамки норми. Правда ситуації полягає в тому, що не можемо все передбачити наперед і не на все можемо вплинути.

Третій етап: гнів, розчарування і гіркота
Цей етап характеризується «спалахами» емоцій. Ви будете прекрасно себе почувати, поки щось: замітка в журналі, газеті, запис у блозі чи епізод по ТБ, – не викличе у вас раптового спалаху люті. На третій стадії ви переживаєте напади жалю до себе, ви задаєтеся дитячими питаннями: «Чому саме я?» і «Звідки така несправедливість?», «За що мені це?». Багато хто з соромом зізнається, що часто думає: «Чому померла саме дорога мені людина, а не хтось інший?», «Чому це трапилося саме зі мною, а не з якимось негідником, який заслужив таке?»
Людина, що переживає третій етап, часто цурається певних соціальних ситуацій, особливо святкових заходів, і відчуває роздратування через те, що проблеми інших здаються такими дрібними і нікчемними, поріняно з тим, що переживає вона особисто. А при словах «Я так тебе розумію» або «Що я можу для тебе зробити?» їй хочеться вити вовком. Тут краще уникати спілкування з тим, хто здатний зіпсувати вам настрій. Якщо, скажімо, якийсь ваш приятель при зустрічі заводить одну й ту ж шарманку «ах, як шкода», забудьте про нього на якийсь час. Оточуючим краще розповісти про те, що саме сталося. Говорити про втрати, біль і страх, може, і не прийнято в нашому суспільстві, проте куди незручнішою є ситуація, коли ви мовчите, а ваше оточення не знає, що трапилося і губиться в здогадках, що з вами коїться. Вам буде куди неприємніше, якщо люди почнуть наполегливо допитуватися, в чому причина вашого пригніченого стану.
Поспівчувайте собі. Якщо озлобленість віддалила вас від оточуючих, не нарікайте на них за брак співчуття, ви й самі можете співчувати собі. Ви щойно зіткнулися з трагічною подією в житті, і це цілком природно – порівнювати своє становище із ситуацією інших людей, і думати, що їм набагато легше, ніж вам. Нагадайте собі, що ви не завжди будете сумувати і що в майбутньому все потроху налагодиться.

Четвертий етап: прийняття ситуації і відчуття полегшення
Незалежно від того, наскільки глибокими є ваші страждання, повільно, але неухильно, ви повертаєтеся до звичного життя. Спочатку ви будете робити крок вперед і два назад, але поступово ви почнете усвідомлювати те, що трапилося, і задіювати приховані «резерви сили». Ви з подивом виявите, що життя не зупинилося. Моменти радості якийсь час ще будуть поступатися місцем почуттю провини: як, мовляв, я можу відчувати себе щасливим, коли трапилося таке? Але трагічна подія з плином часу стає вашим досвідом, вашим минулим. Як тільки ви прийняли і почали відпускати цю подію, для вас знову стають смішними речі, над якими ви сміялися раніше. Ви помічаєте дрібниці, на які до цього не звертали увагу: у когось нові черевички, а через дорогу відкрилася приємна кав'ярня; падає літній дощик, а на лотку продають ваші улюблені цукерки. На цьому етапі вам потрібно якнайбільше завантажити себе приємними емоціями. Якщо єдине, що змушує вас вранці вставати з ліжка, – це ваші діти або внуки, постарайтеся проводити з ним якомога більше часу. Якщо ви захоплюєтеся в'язанням – саме час почати який-небудь масштабний «проект», а якщо любите майструвати – добре було б зробити якусь красиву чи практичну річ. Запитайте себе: чи хотів би ваш покійний родич, щоб ви все життя ходили в траурі, чи йому було би приємніше, аби ви раділи життю? Чи варте ваше єдине життя, аби все його прожити далі в смутку, чи воно мало би приносити вам радість?
Багато, хто, випробувавши гіркоту втрати, переживши страшні події, знаходять розраду в допомозі іншим. Озирніться: навколо багато людей, яким ви можете допомогти. Пам'ятаєте, як вам допомагали близькі, коли ви зіткнулися з горем? І ви теж можете зробити чиєсь життя легшою і радіснішим. Бо ви вже стали сильнішим і мудрішим!

ПІД ЧАС МИРНОГО ПРОТЕСТУ

1.        Витрачай сили продумано і накопичуй їх для дії. Їж вчасно і просто. Працюй на благо оточуючих. Спи – сон, це також і сила, і здоров’я.

2.        Намагайся стишувати напади надзвичайної агресії (насилля) у себе та оточуючих. Агресія та гнів, який привів нас на майдан, і насилля мають різну природу. Надзвичайна агресія змушує витрачати сили намарне. Гнів нас об’єднує, а контрольована і зрозуміла агресія – дає нам сили діяти і вчиняти продумано і мудро!

3.        Живи душу. Згадуй рідних та близьких. Телефонуй до них. Підтримуй їхній спокій. Зв’язок може перериватися через надмірне навантаження на мережу. Пам’ятай, що вони пам’ятають про тебе, якщо віруючі – то моляться. Думай і піклуйся про себе, них, за Україну. Співай! Повідом рідним, як і де можна тебе знайти. Заряджай телефон і тримай його ввімкненим.

4.        Поважай точку зору інших. Приймай те, що вона може відрізнятись від твоєї, і ці люди мають таке ж право її мати, як і ти. Емоційні конфлікти, з обзиваннями особи – зло, бо руйнують стосунки. Не розпорошуй силу на даремні суперечки. Підтримай тих, хто поруч. Жартуй більше, але пам’ятай, що почуття гумору у всіх різне, як і настрій на сміх, не висміюй особу іншого. Сміх та почуття гумору, добре, воно допомагає звільнятися від надзвичайної напруги. Прислухайся до нового, це буває цінним і корисним для подальшого життя. Допомагай новачкам.

5.        Звертайся за допомогою негайно, щойно захворів чи перевтомився. Не гайся з лікуванням, перемагай хворобу швидко. Якщо погано засинаєш, неспокійно спиш, відчуваєш тривогу чи страх – звернись до медпункту, лікаря та/або до психолога у психологічну службу майдану, щоб розказати про свої тривоги і зрозуміти, як з ними краще справлятись. Допомогти собі можливо і варто! Тривога і страх це показники втоми, а не слабкодухості. Бережи силу, знаєш для чого!

ДІЇ ПІД ЧАС ПАНІКИ АБО В ІНШИХ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ

1. Намагайся дихати спокійно, повільно і поверхово (не дуже глибоко), швидке і глибоке дихання сприяє накопиченню негативних переживань, підштовхує паніку. Потренуй дихання завчасно, щоб ти в критичній ситуації пригадав (пригадала) і знав (знала) як заспокоїтись.

2.  Тікай разом з усіма.

3. Намагайся візуально контролювати ситуацію, оцінювати небезпеку і виходи з неї. Потурбуйся про свою безпеку завчасно, оціни ситуацію, дізнайся і розумій план евакуації з приміщення.

4. Намагайся оцінювати дії різних осіб, фіксуй їх, запам’ятовуй для подальших свідчень і доказів. Проте не накручуй свої підозри. Довіра передбачає вдумливу відкритість, перевіряй свої сумніви. Довіряти теж важливо іншим і собі!

5.  Говори вдумливі поради іншим особам, жінкам, дітям і групам із найближчого оточення.

6.  Намагайся заспокоювати особливо збуджених з обох боків.

7.  Ставай на чолі невеликих груп, спрямовуючи їх у безпечному напрямку. Якщо ти розумієш, що варто робити і тобі довіряють, май здоровий сумнів.

8.  Надавай допомогу в разі потреби. Допомагай собі та іншим, оточуючим.

9.  Викликай міліцію, швидку допомогу, медичну службу, охорону майдану.

Що робити?

Не піддаватись загальній паніці! Емоції змусять тебе бігти туди, куди побіжать всі, а це небезпечно для життя. Для порятунку ж потрібен здоровий глузд та самокритика, які слугують найкращими гальмами при надмірних емоціях.

Ось прості прийоми, які допоможуть не піддатись загальній паніці:

-           Ніколи не приймай на віру чутки, які поширюються в натовпі. Шукай спосіб перевірити нав'язану інформацію за допомогою фактів.

-          Психологічно дистанціюйся від натовпу - приймай рішення виходячи з того , що бачиш, а не з того, що чуєш!

-          В жодному разі не сперечайся з роздратованим натовпом  - "білих ворон" натовп знищує.

-          Якщо ти відчуваєш, що "заводишся", спробуй поглянути на себе зі сторони. Як ти зараз виглядаєш, чи не смішно ти поводишся, чиї слова ти промовляєш? 

-          А ще швидко прийти до тями можна зробивши дуже різкий видих, боляче вщипнувши себе за руку  чи прикусивши губу.

Як поводитись, якщо ти все ж опинився у тисняві ?

- Схрести руки на грудях, це допоможе вберегти ребра від можливих ударів.

- Позбудься усього, що могло б травмувати тебе (сумок, наплічника, шарфів,  біжутерії, ручок та окулярів).

- У тисняві ніколи не нагинайся щоб щось підняти. Жодна річ не вартує твого життя.

- Міцно тримайся на ногах: падіння у натовпі смертельно небезпечне! Якщо можливо, притримуйся за своїх сусідів.

- Якщо ти все ж впав,  то необхідно  якнайшвидше встати! Для цього зіпрись на ногу та зроби різкий ривок у напрямку руху натовпу.

- Зосередься на близьких тобі людях. Досвід показує, що у паніці люди схильні втрачати зв’язки з близькими.

- Брати дитину у натовп – означає  піддавати її життя смертельній небезпеці. Але  якщо так трапилось, що у тебе на руках малолітня дитина, запам’ятай, що найбезпечніше місце - над головами. Відомі випадки, коли матері просто кидали своїх дітей поверх натовпу і тим самим рятували їх від смерті.

- Якщо натовп почав рухатись, необхідно слідувати у напрямку руху  людей. І, як не дивно, варто притримуватись  центру  натовпу – тут більше можливостей та часу  щоб зорієнтуватись як вибратись з складної ситуації.

І завжди пам’ятай головне  правило  виживання: заходячи кудись, подумай, як ти будеш звідти вибиратися.