консультації для педагогів

О том, как конструктивно подводить итоги и ставить себе цели

Новый год на пороге, и самое время задуматься о своих потребностях, желаниях, мечтах. Можно, конечно, загадывать желания уже непосредственно в новогоднюю ночь и сжигать "волшебные бумажки", ну а можно заняться подробным планированием следующего года, и подведением итогов прошедшего года, сейчас еще есть время. Как правильно подводить итоги и планировать – расскажем подробно.

Как подводить итоги

Прежде, чем планировать и ставить себе цели на следующий год, полезно подвести итоги года уходящего.

Эта практика не только даст вам ответ по поводу объема вашей проделанной работы, но и понимание, как много вы умеете, чему вы научились и, соответственно, какие выводы можете сделать.

В большинстве своем люди привыкли получать негативные послания, еще будучи ребенком: от родителей, воспитателей, учителей и других взрослых фигур, поэтому уже будучи взрослым человеком, продолжают жить по принципу, что "я еще недостаточно хорош", "я еще не достоин похвалы", но "если я получу еще один диплом, заработаю на квартиру, куплю модную машину, вот тогда…" Но, к сожалению, "это тогда" все не наступает, и человек продолжает "кормить Родительских фигур", продолжая неосознанно доказывать им, что он достоин уважения и любви.

Основатель Транзактного анализа, Эрик Берн, на основе клинических исследований и научных открытий, которые показали, что сенсорная стимуляция является одной из первых потребностей высших организмов, "сформулировал понятия стимульного голода и поглаживания.

Поглаживание является специфической формой стимуляции друг друга. Так как поглаживания жизненно необходимы человеку, обмен поглаживаниями является одной из самых важных форм деятельности, в которую вовлечены люди. Поглаживания могут принимать различные формы: от настоящего физического прикосновения до краткого приветствия.

Чтобы поглаживание было эффективным, оно должно подходить тому, кто его получает. Например, Спитц показал, что маленькие дети нуждаются в физических поглаживаниях для того, чтобы выжить. С другой стороны, взрослым людям бывает достаточно редких символических поглаживаний, например, похвалы или знака уважения. Тем не менее, хотя человек и может выжить, получая "минимальную норму" поглаживаний, дефицит поглаживания вреден как для физического, так и для эмоционального состояния человека, и именно поэтому он является одной из главных движущих сил человеческого поведения.

Стимульный голод утоляется поглаживанием или признанием.  Потребность в поглаживании является более важной, чем потребность в признании. Эрик Берн говорил, что человеку нужны поглаживания, чтобы "его позвоночник не высох". Как правило, потребность в поглаживании может быть удовлетворена через признание, следовательно, средний взрослый человек, кроме всего прочего, может удовлетворить свою потребность в поглаживании с помощью ритуальных действий" (Клод Штайнер "Сценарии жизни людей").

Практика подведения итогов может стать тем ритуальным действием, которое поможет научиться перестать обесценивать свои действия, признать свои достоинства и присвоить свой успех. Если сложно писать о себе, то представьте, что вы пишете о другом человеке и описываете его достоинства: чего он достиг, какие качества в себе наработал за этот год.

Очень важно при подведении итогов ориентироваться не только на глобальные достижения, а разрешить себе отметить мельчайшие детали.

Подводя итоги, можно опереться на такие вопросы:

- Как одним словом я могу назвать уходящий год?

- Какие мои достижения в этом году? Что было моим самым большим достижением? Почему?

- Что самое важное произошло в этом году? И почему это важно для меня?

- Чему меня научил этот год?

- Чем я больше всего горжусь? Почему?

- Что у меня хорошо получалось в этом году? Почему? Что помогало получить желаемое?

- Что не очень хорошо получилось или вообще не получилось (например, "так и не дошли руки сделать")? Почему? Какие выводы могу сделать для себя сейчас? Что из "своего сегодня" я могу сказать себе в той ситуации?

- Что меня больше всего удивило: достижения, мои новые навыки, качества, умения?

- В чем отличие "меня в 2015 году" от "меня в 2014-м"? Что я приобрел новое – в поведении, мыслях, чувствах?

- Что готов взять с собой в новый год? Почему? Что хочу продолжать развивать в следующем году и что оставить в этом году?

- Что готов начать делать уже сегодня?

- Как я могу поблагодарить себя за свои достижения? Когда я готов это сделать?

 Перечитайте ответы и примите результаты своей работы, свой успех. Ведь в любом случае, вы - молодец, и даже если что-то не получилось, вы в любом случае впереди на целый шаг самого себя вчерашнего!

В случае если нет чувства принятия, т. е. вы прочли написанное и нет веры, что это все о вас, разрешите себе перечитать столько раз, пока не почувствуете тепло в теле или желание улыбнуться (неужели это я?), а может, поделиться этим открытием с другом. Не сдерживайте себя, делитесь своими эмоциями, впечатлениями, говорите об этом, тем самым "ритуально" вы присваиваете себе свой успех.

В Новый год – с новыми планами

Получив позитивный заряд от предыдущей работы, можно переходить к построению планов.

Вспомните, что вы готовы взять с собой с этого года и что готовы начать делать уже сегодня – пусть эти пункты станут первыми и создадут основу для вашего продвижения в новом году.

 Планирование своих целей разделяем на 3 пункта:

1.     Что я в целом ожидаю от следующего года?

2.     Что я обязательно хочу получить? Зачем? Какова истинная потребность?

3.     Что я буду делать, чтобы получить желаемое?

 Что я ожидаю?

В первом пункте, в ожиданиях от нового года, пропишите все, о чем мечтаете. Пусть это будут даже самые несбыточные мечты, не ограничивайте себя, дайте волю своей фантазии, позвольте себе поверить в чудо.

Кроме материальных подарков судьбы, подумайте, какими качествами хотите обладать, чему научиться, как вы хотите, чтобы вас воспринимали окружающие. Чтобы вы хотели получить от близких вам людей - например, поддержку, тепло, открытость?

И только когда закончите с ожиданиями, переходите ко второму пункту.

Что обязательно хочу получить?

Посмотрите на свой список и выберете 10 целей - то, что вы точно хотите получить в новом году. Почему десять? Наш ум легко рассредоточивается, и энергия распыляется на множество мелких деталей, сокращая количество – мы улучшаем качество. Поэтому выберете 10 самых важных целей, а потом из них 5 - те, которые вы планируете осуществить в первом полугодии и, соответственно, 5 целей для второй части года. Помните, что все можно корректировать, и на второе полугодие вы можете для себя поменять приоритеты.

Если вам сложно самому выбрать 10 пунктов, предлагаю сделать упражнение, которое помогает определить истинность и важность именно ваших целей, правда, для его выполнения вам понадобится 7 дней, но зато вы точно будете уверены, что в следующем году достигаете именно свои цели и идете к своей мечте, а не живете навеянными иллюзиями рекламой, социумом, Facebook.

 Строим планы

- Возьмите лист А4 и напишите список всех своих желаний, все, что хотите, чтобы осуществилось в следующем году. Помните, что это могут быть самые сумасбродные желания (но вдруг это именно они ваши?). Желательно, чтобы пунктов было как можно больше, столько, сколько поместится на странице.

- Прикрепите свой список на видном месте, туда, где вы будете часто на него смотреть в течение дня или утром перед работой, а вечером после. Например, на холодильнике под магнитик.

- В течение 7 дней смотрите на свой список и перечитывайте его. Тот пункт, который при просмотре вызывает удивление, странные чувства, или вы вдруг над ним задумались "а надо ли?", отмечайте знаком вопроса. Например, вы написали, что хотите прыгнуть с парашюта, а при чтении, это вызывает у вас неоднозначные чувства, ставьте - "?".

- Три знака вопроса возле одного пункта – вычеркиваем его из списка. Возможно, это желание навеяно просмотром фильма, родителями, друзьями, а может, еще не пришло его время.

- По истечению семи дней посмотрите, сколько пунктов осталось в вашем списке. И, если больше 10, выберите главные. То, что точно вы хотите взять с собой в работу в этом году.

- Далее по описанному выше плану разделите на первые 5 и вторые 5.

- Перечитайте еще раз оставшиеся цели и подумайте, есть ли среди них сопутствующие вашим главным целям или возможно некоторые из них являются шагами к достижению основной мечты, и тогда смело их берите в работу третьего пункта (что я буду делать, чтобы получить желаемое?).

 Какова моя потребность?

Что в нашем случае значит потребность? Потребность – это внутреннее психологическое ощущение недостаточности чего-либо, например, внимания, признания, уважения и т.д.

Посмотрите на свой список важных целей, какую вашу важную потребность они удовлетворяют. Это и есть та важная психологическая составляющая, которая поможет вам принять и присвоить ваш успех в конце следующего года, когда вы будете подводить итоги.

Что я буду делать?

В этом пункте пропишите свои шаги по достижению своих целей:

- Расставьте последовательность действий.

- Определите сколько времени займет каждый шаг.

- Какие будут точки контроля, т. е. как вы будете знать, что этот вопрос уже решен?

- Кто ваши помощники – партнеры, фрилансеры, наемные работники или вы работаете самостоятельно?

- Что может мешать выполнению планов? Как вы можете это предотвратить или где получить консультацию по данному вопросу?

- Что необходимо учесть в вашем плане, чтобы он сработал?

- Что вам точно надо сделать, чтобы ваш план сработал?

- Когда вам не будет хватать мотивации, что вы можете сделать для себя, чтобы достигнуть успеха?

Внимательно прочтите и просмотрите ваш план, если вы не учли отпуск, время с семьей, обязательно включите его в ваш список.

А теперь представьте, что вы достигли своих целей, запомните свои ощущения и чувства и смело идите вперед к успеху!

Жизнь – это состояние перехода и роста. И как бы не звучало это парадоксально, но человек может достичь всего, о чем мечтает, все свои цели, только в перспективе единого целого. Каждый шаг на пути – это и единичный опыт, мгновение и часть целой жизни, единства. И очень важно жить, замечая эти мгновения, осознавая их, находясь в "здесь и сейчас", ведь именно творя сегодня, человек создает свое завтра.

(Роксана Ящук)

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей шкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.
Профілактика жорстокого поводження з дітьми

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних знаків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадоволення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. З огляду на це колектив школи повинен систематично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводження з дітьми.
Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей

Жорстоким поводженням з дітьми у закладі можна вважати, зокрема:
· підвищений тон, крик педагога;
· необгрунтовані та неадекватно занижені оцінки;
· сувору дисципліну, яка тримається на страхові;
· авторитаризм, вимоги без пояснень.

Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педагогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути іншою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.

Просвітницька робота з батьками
З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вміння контактувати з людьми. Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться виявляти турботу. Яких люблять такими, якими вони є, — вчаться бути терпими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з родинами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які грунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими цодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми педагогами проводяться:
· інформаційні повідомлення на загальних батьківських зборах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність виховання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми дитини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;
· лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове виховання»;
· тематичну зустріч за круглим столом «Чому батьки чинять насильство ? »;
· спільний з батьками випуск газети «До життя в якому світі ми готуємо дітей?»;
· відкриті перегляди занять з правового виховання в усіх вікових групах.

Тематичні блоки інформаційних матеріалів для батьків
Батькам про права дитини
Дев'ять заповідей батьківства
Дисципліна — не покарання
Золота середина
Батькам, які прагнуть порозумітися з дитиною
Несприятливі умови сімейного виховання
Мистецтво хвалити

Крім того, в усіх вікових групах повинні бути розроблені інформаційні матеріали для батьків до низки тематичних блоків — пам'ятки, буклети, рекомендації тощо.

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками
Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитивного спілкування, педагоги спрямували свої зусилля на розв'язання таких завдань:

· розширювати та поглиблювати знання дітей про стосунки з однолітками і дорослими, про загальноприйняті норми поведінки;
· розвивати емпатію — емоційну чутливість до почуттів інших людей;
· виховувати культуру прояву почуттів — радіти не лише власній перемозі, а й здобуткам товаришів, гідно програвати в іграх тощо;
· створювати атмосферу взаємоповаги та взаєморозуміння у дитячому колективі.

Організовуючи освітній процес, педагоги використовують різні методи і прийоми, що сприяють згуртуванню дитячого колективу. Це система педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні колективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивного емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, ми керуємося твердженням, що дитина це не шматок глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особистість, яка здатна відчувати, переживати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій унікальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож ми намагаємося сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинками, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки
Жорстоке поводження з дітьми — це феномен, існування якого відоме з часу появи історичних записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою людини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Проте більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запропонованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замінюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психічний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого поводження з дітьми є:
· психологічне (емоційне) насильство;
· сексуальне насильство або розбещення;
· фізичне насильство;
· нехтування інтересами та потребами дитини.

Психологічне (емоційне) насильство є стрижнем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спричинені не стільки фізичними травмами, скільки насильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки постійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бувають задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психологічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорюють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонуємо таке робоче визначення психологічного насильства: «Психологічним (емоційним) насильством є одноразова або хронічна психічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здатності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнівної поведінки значущих для дитини дорослих, зокрема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної поведінки:

· неприйняття;
· погрози або терор;
· ігнорування психологічних потреб дитини;
· ізоляція;
· розбещення.

Сексуальне насильство впливає на фізичне та психічне здоров'я і розвиток дитини, порушує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом тривалого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нанесення фізичних ушкоджень (травм) дитині батьками (іншими особами), що спричиняють порушення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавляють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дитина завжди насторожі, для неї характерна підвищена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не думати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про заподіяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з такими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею відбувається, дитина стає агресивною щодо слабших — дітей чи тварин. Для дітей, що переживають фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важко зосередиться на грі або на занятті, вони неуважні, уникають спілкування з однолітками, відстають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами дитини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме значення повноцінного харчування, належного догляду, надання своєчасної медичної допомоги для нормального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина проводить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку дитини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від проблем розвитку дитини тісно пов'язані з психолгічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

Дотик — один із найважливіших проявів любові до дитини. У перші роки життя дитині необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна ласка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівчаток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілунків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обгрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дитиною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привертають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопотані, потрібно приділяти час не лише хатнім справам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштовність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертаються до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути запитання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і роблять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не радує.

На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

Общение со сверстниками играет важнейшую роль в жизни дошкольника. Оно является условием формирования общественных качеств личности дошкольника, проявление и развитие начал коллективных взаимоотношений детей. Предупреждения отклонений в развитии отношений на самых первых этапах становления личности представляется актуальным и важным прежде всего потому, что конфликт в отношениях дошкольника со сверстниками может выступать в качестве серьезной угрозы для личностного и социального развития.

Посещение ребенком дошкольного учреждения далеко не всегда гарантирует мотивации общения и коммуникативных навыков. Напротив, серьезные нарушения в сфере общения со сверстниками могут обрести стойкий характер в результате рано сложившихся неблагоприятных взаимоотношений с детьми в группе детского сада. Эмоциональное неблагополучие, связанное с затруднениями в общении, может приводить к различным типам поведения ребенка. Чем сильнее эмоциональное неблагополучие, тем вероятнее возможность возникновения ситуаций, вызывающих трудности его взаимодействия с внешним миром. Ребенок становиться малоконтактен, испытывает разнообразные стойкие страхи; у него неадекватная самооценка. Другие дети, наоборот, начинают проявлять агрессивное поведение, что приводит к серьезным нарушениям во взаимоотношениях с окружающими. В более легких случаях агрессия выражается в словесной форме, в более тяжелых – это физическая агрессия (драка, разрушение, нанесение повреждений себе или другим, что представляет опасность как для самого ребенка, так и для других детей.

Следует отметить, что сфера взаимоотношений детей в семье и в детском коллективе представляет для них основной источник напряжений, конфликтов, психологических проблем и трудностей, поэтому очень важно для сохранения психического здоровья дошкольника, успешного его развитие, создать необходимые комфортные социально-психолого-педагогические условия, обеспечивающие его эмоциональное благополучие.

Известно, что в детском возрасте конфликтных ситуаций великое множество и во многих из них порой бывает трудно разобраться.

Нравоучения о справедливости, угрозы, внушение чувства вины ни к чему хорошему не приводят. Задача взрослых (родителей, воспитателей) состоит в том, чтобы научить детей некоторым правилам жизни среди других людей, в которые входит умение выразить свое желание, выслушать желание другого, договориться.

Наблюдения за детьми, в конфликтной ситуации свидетельствует о том, что часто ее участники по разному разрешают возникшие проблемы. Одни пытаются разрешить спор силовыми методами для достижения своих целей, другие же, хорошо владеют коммуникативными методами, улаживают свои споры и разногласия более мирным, ненасильственным способом.

Однако в любой конфликтной ситуации воспитатель должен высказать детям свое отношение к ней через «Я – сообщение». Примерно такого рода: «Мне не нравиться, когда в группе дети ссорятся и дерутся». Нет сомнения в том, что спокойное обсуждение проблемы вместе с детьми, в конце концов, приводят к мирному ее решению. И здесь воспитателю важно следить за тем, чтобы дети учились объяснять друг другу, что они хотят, а затем предлагать или обдумать выход из положения. Не следует приуменьшать способности детей в этом отношении, уже в раннем возрасте вполне возможно совместное принятие решения.

Конфликты в детском коллективе легче предупредить, чем разрешить. Определяющим фактором в профилактике детских конфликтов является направленность процесса воспитания. Воспитание должно быть направлено на приучение к определенным социальным нормам взаимоотношений и взаимодействий, соблюдение которых является важным аспектом в социальном становлении личности ребенка.

Методы и приемы не должны ущемлять достоинство ребенка, угрожать его безопасности и препятствовать формированию образа себя.

Одним из направлений педагогической деятельности воспитателя должно стать развитие навыков общения детей со сверстниками, что предусматривает:

Во-первых, привитие базовых социальных навыков: умения выслушать другого, поддерживать общий разговор, участвовать в коллективном обсуждении, тактично критиковать и хвалить другого, обучение их совместному поиску взаимовыгодных решений в сложных ситуациях, обучения умению брать на себя ответственность.

Во-вторых, научить ребенка не прилагать мерку совершенства ни к другим, ни к себе, не допускать ни обвинения, ни самобичевания. Прививать ребенку умение посмотреть на себя со стороны, объективно оценить сове поведение и поступки окружающих.

В-третьих, обучать детей:

- приемам саморегуляции (в основе которой лежит умение расслабляться) своего состояния;

- умения владеть своими чувствами, понимать и различать эмоциональное состояние других людей;

- выражать дружеские чувства, симпатии, сочувствие и сопереживание к окружающим.

Все эти навыки ребенок может приобрести, если воспитатель организует игры-треннинги, сюжетно-ролевые игры, интерактивные игры и упражнения, индивидуальные и групповые обсуждения проблемы. В качестве иллюстрации приведу некоторые варианты индивидуальных и групповых обсуждений с детьми 5-7 лет разных проблем, с которыми сталкивается дошкольники.

В основе обсуждения детских проблем лежит метод игрового проектирования проблемных ситуаций.

- «Мостик» — любая проблема создаются двумя противоборствующими сторонами, каждая из которых стремиться доказать, что она – единственно правая в споре. Задача каждого участника сделать встречные шаги, выстроить «мостик», который поможет объединить людей, их желания и стремления, поможет привести их к общей цели, которая затем и должны быть сформулирована. Например: Коля и Миша (5 лет) хотят рисовать красным карандашом, каждый стремиться взять его себе. «Мостиком» в этом случае является либо их договоренность рисовать по очереди, либо желание уступить другому. Общая цель: сохранить дружеские взаимоотношения.

- «Две гири» — оценивая свое желание, ребенок может высказать свои предположения по итогам реализации задуманного с положительными последствиями и с отрицательными последствиями. В этом случае на весы ставят две гири ребенок перечисляет на одной «чаши весов» положительные результаты достижения желаемого, а на «второй» отрицательные последствия. Что выберет ребенок?

- «Ступеньки» — обсуждаю проблему, дети могут проговаривать не только свои собственные шаги, но и предвидеть реакцию на них другого человека, последствия того или иного своего шага. Обсуждение происходит виде «лесенки», поднимаясь по которой ребенок может выстроить логическую цепочку логических рассуждений снизу вверх. Например:

4. Миша скажет: «Давай по очереди возить грузы».

3. Я скажу Мише: «А давай играть вместе?»

2. Миша скажет: «Не дам, я сам играю».

1. Я попрошу у Миши машинку.

Осуществляя педагогическую деятельность в МБДОУ в должности педагога-психолога уделяю особое внимание развитию коммуникативных навыков, профилактики и разрешению конфликтов детей в детском саду. Реализуя работу в данном направлении успешно использую пособия на которых остановимся подробнее:

1. Коврик мира

Цель:

Научить детей стратегии переговоров и дискуссий в разрешении конфликтов в группе. Само наличие «коврика мира» в группе побуждает детей отказаться от драк, споров и слез, заменив их обсуждением проблемы друг с другом.

Ход игры. 

Для игры необходим кусок тонкого пледа или ткани размером 90 х 150 см или мягкий коврик такого же размера, фломастеры, клей, блестки, бисер, цветные пуговицы, все, что может понадобиться для оформления декорации.

Воспитатель. Ребята, расскажите мне, о чем вы спорите иногда друг с другом? С кем из ребят вы спорите чаще других? Как вы чувствуете себя после такого спора? Как вы думаете, что может произойти, если в споре сталкиваются различные мнения? Сегодня я принесла для нас всех кусок ткани, который станет нашим «ковриком мира». Как только возникнет спор, «противники» могут сесть на него и поговорить друг с другом так, чтобы найти путь мирного решения своей проблемы. Давайте посмотрим, что из этого получится. (Воспитатель кладет в центре комнаты ткань, а на нее — красивую книжку с картинками или занятную игрушку.) Представьте себе, что Катя и Света хотят взять эту игрушку поиграть, но она — одна, а их — двое. Они обе сядут на «коврик мира», а я присяду рядом, чтобы помочь им, когда они захотят обсудить и разрешить эту проблему. Никто из них пока не имеет права взять игрушку просто так. (Дети занимают место на ковре.) Может, у кого-то из ребят есть предложение, как можно было бы разрешить эту ситуацию?

После нескольких минут дискуссии воспитатель предлагает детям украсить кусок ткани: «Сейчас мы можем превратить этот кусок в «коврик мира» нашей группы. Я напишу на нем имена всех детей, а вы должны помочь мне его украсить»-.

Этот процесс имеет очень большое значение, так как благодаря ему дети символическим образом делают «коврик мира» частью своей жизни. Всякий раз, когда разгорится спор, они смогут использовать его для разрешения возникшей проблемы, обсудить ее. «Коврик мира» необходимо использовать исключительно с этой целью. Когда дети привыкнут к этому ритуалу, они начнут применять «коврик мира» без помощи воспитателя, и это очень важно, т. к. самостоятельное решение проблем и есть главная цель этой стратегии. «Коврик мира» придаст детям внутреннюю уверенность и покой, в также поможет им сконцентрировать свои силы на поиске взаимовыгодного решения проблем. Это прекрасный символ отказа от вербальной или физической агрессии.

Вопросы для обсуждения:

— Почему так важен для нас «коврик мира»?

—  Что происходит, когда в споре побеждает более сильный?

— Почему недопустимо применение в споре насилия?

— Что вы понимаете под справедливостью?

2. Пособие «Мирилка«

Цель:

Литературное пособие «Мирилка» для детей 3-6 лет для формирование у детей умения устанавливать и поддерживать контакты со сверстниками и взрослыми на основе уважения, принятия и справедливого подхода сотрудничества, социальной нравственной компетентности у детей, содействие становлению атмосферы доверия и принятия.

I вариант.

Мирилка-подушечка с аппликативной методикой. Если дети не находят в чем-то согласия — «Мирилка» приходит на помощь. Дети кладут свои ладошки на подушку и произносят заветные слова: «Мирись, мирись, мирись и больше не дерись, а просто улыбнись».

II вариант.

«Мирилка» — вязанная, полуплоскостная игрушка, представляющая собой двух веселых «головоножек» с руками. Одна пара рук сцеплена и расположена на подушечке в виде перчатки. Эта игрушка носит многофункциональный характер и может быть использована во многих видах детской деятельности.

3. Пособие «Коробка дружбы»

Цель:

Развивает невербальные средства общения. Помогает сближению детей, стимулирует проявление внимания к сверстникам; тревожным, неуверенным, дает возможность сделать шаг к новым контактам.

Для игры нужна коробка с прорезанными по бокам 4-6 отверстиями по размеру детской руки.

I вариант.

«С кем я подружился»

Дети — 4-6 участников засовывают ручки в коробку (ее поддерживает ведущий), закрывают глаза, затем находят чью-то руку, знакомятся с ней, а потом угадывают с чьей рукой они познакомились и подружились.

II вариант

«Я хочу с тобой подружиться»

Дети стоят вокруг коробки. Ведущий предлагает или без слов только с помощью взгляда договориться с кем бы они хотели подружиться (каждый участник выбирает одного). Далее ребятам предлагается просунуть руку в прорезь и на ощупь найти руку того ребенка с кем договорились взглядом.

4. Куклы гном Весельчак и гном Грустинка

Цель:

Обучение детей навыкам эффективного разрешения конфликтных ситуаций.

С помощью кукол можно смоделировать различные конфликтные ситуации и вместе с детьми найти пути и способы их разрешения

На протяжении всего детства дети учатся понимать и уважать друг друга, но хорошо, если такой опыт они начнут приобретать уже на самой первой ступеньке общения. Лучшее, что могут сделать взрослые в такой ситуации, так это научить детей социально приемлемым нормам поведения и общения.

Домашнее насилие - осознанное поведение человека, с помощью которого он добивается абсолютного повиновения и контроля над детьми. И причин насилия над ребенком много. Психологи же отмечают, прежде всего, следующие. Рукоприкладство отца к дочери основано на проблеме сексуального характера. С помощью физического наказания он снимает с себя груз неудовлетворенных потребностей или возмещает моральный ущерб от плохих отношений с женой. Жестокое обращение отца к сыну объясняется соперничеством из-за любви жены. Женщина совершает насилие над своими детьми, взяв за пример родительскую семью. Жестокое наказание стало для нее стереотипом воспитания. Психологи отмечают, что эти причины скрываются в подсознании человека. Очень часто родители наказывают детей за непослушание. Насилие, жестокое обращение над детьми происходит за стенами родного дома, где посторонние этого не видят.

Насилие со стороны близкого человека, в котором ребенок всегда пытается найти опору и поддержку, наносит большой психологический и физический ущерб. В этом случае нарушается основной принцип семьи -безопасное существование любого ее члена. Многочисленные теории пытались определить жестокое обращение с детьми в семье, объяснить психологические и социальные факторы риска насилия над детьми. Эти факторы связаны со взаимодействием в семье, агрессией, направленной на ребенка и проявляются в стрессовых ситуациях. Насилие является результатом комплекса различных причин.

Психологическое и физическое насилие тесно связаны между собой. Насильственное воздействие на психику влечет за собой нарушение функций различных органов и организма в целом; физическое насилие, как правило, влечёт за собой и психическую травму.

Любое насилие воздействует непосредственно на психику и способно вызвать психическую травму, причинив тем самым серьёзный вред здоровью личности, в особенности, детей.

Насилие вызывает значительные эмоциональные потрясения, именуемые в психологии стрессовыми состояниями, болезненно отражающимися на состоянии всего организма. Член корреспондент АМН И. Шхвацабая считает, что особую опасность при стрессовых состояниях представляют такие эмоции, как печаль, тревога, гнев, страх, ярость. Когда они действуют долго, становятся чертами характера. И. Шхвацабая подчеркивает, что стресс - это есть первая стадия травмы, которая возникает при психическом насилии и степень её опасности зависит от величины возникающей при этом реакции тревоги. Если организм обладает способностью противостоять реакции тревоги, подчеркивает И. Шхвацабая, то наступает стадия резистентности, происходит процесс приспособления к новым условиям. Однако, при длительном воздействии психотравмирующей ситуации, такая адаптация может утратиться. Наступает стадия истощения, которая при достаточно сильном стрессе может привести к необратимым для организма последствиям. По мнению ученого, эти расстройства могут выражаться в воспроизведении пережитого в мыслях и снах, в полном безразличии и равнодушии к окружающему, в стремлении к уединению, утрате способности испытывать чувство радости, счастья, в повышенной подозрительности, настороженности, недоверии к взрослым, неадекватном реагировании.

Как правило, длительное травмирование психики может вызывать эмоциональные расстройства, стресс, способные серьёзно влиять на поведение ребёнка. Остановимся более подробно на определении понятия «стресс». Стресс - это первая и самая мощная реакция организма ребенка на различного вида насилие, экстремальное воздействие, повышенную физическую и психологическую нагрузку.

Родоначальник теории стресса Г.Селье дал следующее определение этому понятию: «На воздействия разного рода - холод, усталость, быстрый бег, страх, потерю крови, унижение, боль и многое другое - организм отвечает не только защитной реакцией на данное воздействие, но и неким однотипным физиологическим процессом, вне зависимости от того, какой именно раздражитель действует на него в данный момент. Организм с помощью этого процесса как бы мобилизует себя целиком на самозащиту, на приспособление к новой ситуации, на адаптацию к ней». Г.Селье разделял стресс на эвстресс и дистресс. Эвстресс, считает Г.Селье, характеризуется положительным влиянием на личность. Дистресс (distress, англ.- горе, нужда, страдания, недомогание, истощение), производит разрушительное воздействие на организм ребенка, тормозит его развитие, приводит к истощению.

Научно доказано, что стресс приводит к различным изменениям в организме, личности и ее отношениях с окружающим миром. Различают физиологический и психологический стрессы. В динамике протекания физиологического стресса выделяют три основные фазы: истощение, тревога, резистентности. Говоря о стрессе, вызванном насилием со стороны родителей, чаще имеется в виду психологический стресс, хотя не исключатся и имеет место и физиологический стресс. Исследователи считают, что стресс, вызванный психологическими причинами, не всегда приводит к стереотипным реакциям.

Необходимо стрессовые факторы дифференцировать как Физиологические и психологические. Ориентирами при этом могут быть проявляемые детьми чувства бодрости, радости, гнева, страха, тревоги, печали. Частая смена настроения, устойчивое отрицательное настроение говорят о психологическом стрессе.

В.Г.Алемовская приводит основные признаки стрессового состояния у детей:

1. Нарушение сна. Ребенок с трудом засыпает, беспокойно спит.

2. Ребенок быстро устает. Нагрузки, которые давались ему легко, тяжело переносятся на данном этапе.

3. Ребенок часто плачет, беспричинно обидчив, или, наоборот, слишком агрессивен.

4. Ребенок рассеян, забывчив, неуверен в себе, непоседлив. У него наблюдаются навязчивые движения.

5. Трудности в соблюдении дисциплины, или наоборот, ребенок слишком забит, безволен.

6. Боится контактов, стремится к одиночеству, упрям, склонен к истерикам.

7. Ребенок постоянно жует или сосет что- либо, чего раньше за ним не наблюдалось.

8. Признаками стрессового состояния ребенка являются дрожание рук, качание головой, передергивание плеч, игра с половыми органами, дневное недержание мочи.

9. Некоторые дети в состоянии длительного стресса начинают терять вес, выглядят истощенными, или, напротив, у них наблюдаются симптомы ожирения.

10. Расстройства памяти, трудности воображения, слабая концентрация внимания, потеря интереса ко всему, что ранее вызывало активность.

Эти признаки могут говорить о том, что ребенок находится в стрессовом состоянии. Необходимо отметить, что не все эти признаки бывают явно выражены, но появление некоторых из них должно вызвать беспокойство.

Дети, находящиеся в состоянии психологического стресса чаще всего чувствуют тревогу, неуверенность, злобу, и всегда - страх. В ситуации длительного стресса могут развиться физиологические отклонения и проблемы: развиваются болезни, дети отстают в росте, умственном развитии. Риск возникновения стрессового состояния особенно велик при существовании в семье различного вида насилия.

Анализ литературы показал, что причины семейного насилия лежат далеко за пределами данной семьи, в семье, которой рос и воспитывался насильник. Неблагополучные семьи порождают друг друга, передавая свои негативные свойства из поколения в поколение. Бытовое насилие себя воспроизводит. Насилие, направленное против ребенка, порождает агрессию, воспитывает жестокость, а значит, воспроизводит новых насильников. Пренебрежение, психологическое насилие над детьми уводит детей в уличную микросреду, которая способствует еще большему отдалению родителей и детей.

Однако, по мнению ученых, в том числе и психолога Л.С. Алексеевой, в развитии ребенка есть периоды, наиболее часто провоцирующие насилие со стороны родителей. Такими периодами ученые считают дошкольный и подростковый период. Именно в эти периоды своего развития дети провоцируют насилие физическое, психологическое, эмоциональное отвержение. Период первой социализации, первой организации в дошкольные учреждения, когда дети впервые остаются надолго без мамы, приводит к преобладанию в эмоциональных переживаниях страха, тревоги, гнева. Дети становятся менее адаптивными к новым условиям, вызывая у незрелых, педагогически безграмотных родителей неприятие, агрессию, провоцируя насилие.

Не менее опасной ученые считают ситуацию, когда родители излишне «запедагогизированы». Как считает Л.С.Алексеева, такие семьи «пропитаны духом тоталитаризма, который искажает детско-родительские отношения, а значит, в немалой степени провоцирует разные виды насилия над ребенком».

Невозможность получать помощь от собственных родителей лишает ребенка способности к поиску помощи и взаимоотношениям с людьми.

Очень важным отличием жертв насилия в детстве во взрослой жизни является неспособность справляться с проблемами, а также искать и получать помощь от окружающих людей. Во взрослой, семейной жизни, лица, подвергавшиеся насилию в дошкольном возрасте, могут быть жестоки с окружающими. Взрослые, пережившие в детстве насилие, страдают либо от пониженного, либо от повышенного контроля за своими чувствами, импульсами, повышенным уровнем тревожности. Когда дети - жертвы достигают взрослости, они имеют существенный риск обнаружить психопатологию.

Следующие черты характеризуют взрослого человека, пережившего насилие в детстве:

-жестокость, насилие, отсутствие заботы в семье;

-хаотичная или дезорганизованная семья;

-саморазрушающее поведение.

Педагоги- ученые подчеркивают, насилие, направленное против детей, себя воспроизводит, порождает агрессию и воспитывает жестокость, а значит, воспроизводит новых насильников. Асанова Н.К. подчеркивает, что родительская жестокость распространяется чаще на детей - инвалидов, детей дошкольного возраста, т.е. на более слабых, более уязвимых не только физически, но и психически. Это значительно усугубляет вину взрослых и их ответственность за свои преступные действия. Жестокость к детям -инвалидам объясняется их низкой социальной отзывчивостью, неоправданными родительскими ожиданиями. Родители часто склонны видеть в детях не личность, а продолжение самих себя. Они надеются увидеть в них то, чего не добились сами в жизни. А дети - инвалиды разрушают их представления о себе.

Основная опасность жестокого обращения родителей с детьми заключается в том, что, избивая их или негативно воздействуя на их психику путём угроз, оскорблений и унижений, они создают условия для возникновения и последующего закрепления в детях психических аномалий, содержащих жестокость. Угрозы, принуждения вызывают чувство страха, незащищенности. Психологи считают, что чувство страха ведет к внутреннему сопротивлению, агрессивности в одних случаях, к апатии, безразличии и пассивности в других случаях. Такие психологические проблемы неизбежно влекут за собой проблемы педагогические - лживость, лицемерие, грубость. Насилие в семье неизменно ведет к отчуждению ребенка, а за отчуждением следуют педагогические проблемы -непослушание и трудновоспитуемость.

Допуская жестокое обращение, родители наносят ребенку не только физический ущерб. Росс Снайдер отмечает, что насилие наносит большой моральный ущерб психике ребенка, вызывая у него реакцию отторжения и неся с собой «заниженную самооценку, мнительность и страх». Негативные последствия насилия тяжелы и многообразны. Росс Снайдер считает, что «если ребенка часто наказывают или хотя бы он только бывает свидетелем наказания, пережитый им страх может всерьез исказить структуру его эмоций Став взрослым, этот ребенок не сможет протестовать против несправедливого обращения из страха.

Выделяется несколько типов родительского отношения, воспитания: семьи, уважающие детей, отзывчивые дети, материально ориентированные семьи, враждебные семьи, асоциальные семьи.

И.П. Подласый подчеркивает особо тяжелое положение во враждебных семьях - дети испытывают неуважение, недоверие, телесные наказания. В таких семьях дети растут скрытными, имеют плохие отношения с родителями, испытывают затруднения в социализации. В еще более тяжелом положении находятся дети из асоциальных семей. В этих семьях их не любят, не приемлют. Родители ведут аморальный образ жизни: конфликтуют, угрожают друг - другу и детям, применяют физическое насилие. Дети из таких семей конфликтны, запуганы, а очень часто агрессивны. 30% детей из асоциальных семей причастны к антиобщественным поступкам. Главной проблемой в неблагополучных семьях является положение ребенка и отношение к нему родителей. В этих семьях дети часто испытывают жестокость, эмоциональное отвержение.

Часто насилие физическое имеет место в семьях с авторитарным стилем воспитания, где родительские отношения характеризуются строгостью, безаппеляционностью, угрозами, принуждениями. У детей этот стиль воспитания вызывает чувство страха, незащищенности.

Изучение литературы позволяет нам сделать вывод, что авторитарный стиль воспитания ведет к внутреннему сопротивлению ребенка, проявляясь внешне в лицемерии, лживости, агрессивности.

Многочисленные исследования свидетельствуют о широком круге психологических расстройств, нарушений развития эмоциональных и познавательных проявлений, возникающих вследствие авторитарного стиля воспитания.

А. С.Макаренко подчеркивал, что жестокость особенно характерна авторитарному стилю воспитания. Как правило, считал А.С.Макаренко, этот способ воспитания неизбежно ведет к озлоблению детей, мстительности, трусливости.

Одна из наиболее разрушительных, хотя и трудно диагностируемых форм жестокости - эмоциональное отвержение, холодность, оставление без психологической и моральной поддержки. Дети, испытывающие отчуждение и холодность родителей излишне тревожны, боятся новых ситуаций. Им свойственна робость, впечатлительность, чувство собственной недостаточности. Если оставление без попечения, дефицит заботы и ухода может стать поводом для вмешательства в судьбу детей лиц, уполномоченных следить за их благополучием, то дефицит эмоционального тепла не оставляет следов внешних повреждений, но может сказаться на здоровье, оставляя глубокий след в характере развивающегося человека. Последствия пренебрежения будут давать себя знать и в отношениях уже взрослого человека к членам своей семьи, к собственным детям.

«Семейное насилие обладает спецификой, - пишут Г. А. Алиев и Н.И. Бельцов,- именно в семье надо искать корни насилия как широко распространяемого явления в нашей жизни». Проблема насильственной преступности против детей начинает привлекать все больше внимание ученых - психологов, педагогов и юристов.

Известные психологи И. Гленн и З. Фрейд убедительно доказали влияние различных травматических событий на психику детей (физическое насилие, наблюдение насильственного поведения других, сексуального насилия).

Дети, пережившие насилие, испытывают трудности в социализации и часто не могут быть полноценными членами общества. В результате семейного насилия в детях вырабатывается и развивается такое негативное качество, как жестокость, дети приходят к выводу, что насилие - способ, которым можно разрешить конфликты. Избивая ребенка, родители закладывают в его личностные качества агрессию и жестокость, которые при определенных условиях могут проявиться в будущей жизни ребёнка, несмотря на то, что внешне он может выглядеть забитым, неагрессивным. У детей в результате насилия над ними появляются отклонения в физическом и психическом развитии, в эмоциональной сфере. Эти дети излишне чувствительны, быстро и неадекватно реагируют на действия окружающих. Агрессивные дети часто склонны винить других в своих ошибках, отказываются подчиняться общим правилам, что и привносят в свою взрослую жизнь в последующем.

Психолог Ю.М. Антонян (Преступная жестокость. - 1994) отмечает, что в результате насилия и эмоционального отвержения родителями ребёнка, в психике ребенка формируются тревожность, беспокойство, боязнь утраты себя, своего положения в жизни, ощущение враждебности, даже агрессивности окружающего мира, и у этих детей риск поведенческого срыва достаточно велик.

Жестокое обращение представляет значительный фактор риска возникновения неблагоприятных последствий в развитии ребенка. Одним из самых тяжелых последствий жестокого обращения является психопатология. По мнению канадского ученого Дж. Белски (J.Belsky, 1980, 1993), плохое обращение с ребенком наиболее вероятно, когда одновременно существует влияние четырех факторов одновременно: психологические особенности родителей. Семейная обстановка, социальное окружение членов семьи, отношение общества к фактам семейного насилия.

Канадские ученые педагоги приводят три круга факторов, влияющих на последствия жестокого обращения с ребенком:

• индивидуальные факторы - переменные, принадлежащие конкретному ребенку;
• семейные факторы -переменные, относящиеся к семьям этих детей;
• факторы окружения -переменные в более широкой окружающей и культурной среде.
•  

Как правило - индивидуальные факторы - темперамент. Физическое здоровье ребенка влияют на реакцию ребенка на жестокое обращение. Совершенно по- разному реагируют на плохое обращение ребенок с бурным темпераментом и ребенок того же возраста с тихим, спокойным характером. Дети с бурным темпераментом тяжелее переносят стресс, а ребенок более спокойный вызывает более позитивные реакции у взрослых, и могут лучше приспосабливаться к меняющимся обстоятельствам. Дети импульсивные, раздражительные, гиперактивные могут подвергаться более высокому риску насилия. Семейный фактор - хороший и стабильный уход увеличивает привязанность к родителям и насилие в семье воспринимается как несчастный случай. Дети рассматривают своего обидчика. Как недостойного доверия, но они не теряют доверия ко всем людям. Это облегчает дальнейшую терапию последствий жестокого обращения. В семьях, где уход ограничен и имеет место жестокое обращение, дети теряют привязанность к родителям. Более того, они теряют доверие ко взрослым вообще, что гораздо усложняет терапию последствий жестокого обращения. Дети, сохранившие доверие к взрослым, имеющие привязанность имеют меньшую угрозу для их самоуважения. Эти дети способны выражать свои чувства здоровыми способами, и не имеют педагогических проблем. Привязанность и чувство защищенности влияет на развитие речи, а следовательно и способность к учебе. На влияние родительских обязанностей влияют много факторов, включая их семейную историю, социальный статус родительской семьи и даже заболевания. Факторы окружения имеют не меньшее значение в случаях жестокого обращения с детьми. Широкие социальные факторы, такие, как бедность, представляют значительный риск для развития ребенка вообще и служат индикатором жестокого обращения. Так же немаловажную роль имеют социальные связи. Матери из группы с высоким риском представляют меньший риск для своих детей, если рядом супруг без риска жестокого обращения.

Семейное насилие служит моделью агрессивного поведения. Оно может провоцировать детей на агрессию.

Особенно много внимания в исследованиях зарубежных ученых уделено сексуальному насилию в отношении детей, так как этот вид насилия имеет особенное негативное влияние на формирование их психики. Зарубежные специалисты считают, что на каждый выявленный случай насилия приходится четыре не выявленных, при этом более половины сексуального насилия совершается в семье. Этой же точки зрения придерживаются наши отечественные специалисты. Помимо физического вреда, а в некоторых случаях вплоть до заражения венерическими заболеваниями, насилие наносит огромный вред психике. Из - за пережитого стыда, страха у ребенка снижается самооценка, нарушается его развитие. Последствия насилия сопровождают его и во взрослой жизни. Они выражаются в злоупотреблении алкоголем, наркотиками, девушки перестают ценить свое тело, всю жизнь несут груз психологической травмы.

В своих исследованиях канадский психолог К. Кейдл-Тэйкет обнаружил, что у дошкольников, подвергшихся сексуальному насилию, часто наблюдается тревожность, ночные комары, общее стрессовое расстройство. Эти дети часто проявляют избегающее поведение, депрессивны, боязливы.

Тревожность часто проявляется в неуверенности, предчувствии худшего, подталкивая к необдуманным поступкам. Очень часто именно тревожность лежит в основе отклоняющегося поведения.

Отечественный педагог Подласый И. П. отмечает, что люди, находящиеся в депрессии, обычно вспоминают, что родители их отвергали, наказывали.

Анализ изученной литературы позволяет нам сделать вывод, что отвержение, слишком суровое наказание, насилие являются главной причиной детской тревожности и депрессии. Депрессия в тяжелой форме приводит к саморазрушению. Депрессивные дети сосредоточенны на себе, задумчивы, недоверчивы, неотзывчивы. Эти дети чаще других прощают обиды, оскорбления, более склонны к отклоняющемуся поведению.

Взрослых должно настораживать сексуальное неподходящее поведение этих детей, хотя это не основной критерий для диагностики, т.к. такое поведение проявляется и у детей, подвергшихся жестокому физическому обращению. Дети, перенесшие сексуальное насилие, часто агрессивны, проявляют антисоциальное и неконтролируемое поведение.

Отечественный психолог Л.С. Алексеева пишет: «Влияние испытываемой травматизации на формирование основных психологических новообразований напрямую зависит от возраста ребенка. Фактор возраста, при котором происходит или произошло насилие, играет огромную роль поскольку длительность того или иного негативного воздействия оказывается различной. При более раннем повреждении, наносимом ребенку, характерна устойчивость формирования отклонений. Постоянное интенсивно грубое и пренебрежительное отношение к детям, которым приходится растрачивать свою энергию на борьбу со страхами, тяжелыми мыслями, эмоциональными лишениями, приводит к формированию у них отклоняющегося поведения, в дальнейшем оформляющегося как явно выраженная жестокость, грубость, лживость, неискренность, дурные наклонности. У дошкольников в первую очередь развиваются открытые и бурно протекающие или напротив, скрытые, цикличные аффекты». Частыми и наиболее распространенными последствиями семейного насилия ученые называют депрессии, психосоматические расстройства, и как следствие, саморазрушающее поведение.

Последствия сексуального насилия чрезвычайно тяжелы для ребенка. Они сопровождают человека всю жизнь и приводят к стойким депрессивным состояниям, тревогам, плохим взаимоотношениям с окружающими.

В подростковом возрасте этим детям часто характерны суицидальные попытки, злоупотребление алкоголем, наркотиками.

В педагогической практике описывается восемь факторов психической травмы, связанных с восприятием жертвой сексуального насилия:

• Сексуальная отзывчивость жертвы: это становится источником чувства вины, самообвинения.
• Ужас: любые воспоминания, связанные с насилием могут всплыть через много лет.
• Искаженная идентификация преступника: ребенок не способен воспринять родителя как преступника.
• Искаженная идентификация жертвы: ребенок воспринимает себя виновником пережитого.
• Фобии или когнитивные нарушения: возникает потребность защитить себя, потребность в самонаказании, снятии чувства вины, желание избежать чувства стыда и обиды.
• Утаиваемое сообщение.
• Катастрофа раскрытия: ситуация раскрытия заставляет увидеть себя глазами других.
• травматическая связь: потребность состоять в связи с насильником, чтобы не потерять внимание, склонность ребенка к самообвинению.

И зарубежные, и отечественные психологи отмечают, что половина насильников в раннем детстве сами испытали сексуальное насилие. У взрослых, переживших насилие, часто нарушается сексуальная ориентация. Они часто не способны создать семью.

По данным отечественных и зарубежных исследователей, детей, перенесших сексуальное насилие в семье, часто мучают ночные кошмары, страхи. Они внезапно меняют поведение - начинают говорить и вести себя, как дети младшего возраста, играют в сексуальные игры с игрушками, со сверстниками. Эти дети часто замыкаются в себе, отгораживаются от родителей, впадают в депрессию. Длительное депрессивное состояние ребенка часто влечет за собой педагогическую запущенность.

В ситуации сексуального насилия, как и любого физического, в основе лежит насилие эмоциональное. Оно мешает успешной социализации личности и в последующем, во взрослой жизни. Ученый психолог К. Кендл-Тэйкет отмечает наличие у детей, подвергнутых насилию таких симптомов, как страх, агрессия, депрессия, ночные кошмары, невротические реакции, трудности общения.

Отечественный психолог Л. С. Алексеева отмечает, что жертвами различного вида, уже не только семейного, насилия чаще становятся:

«-дети, воспитывающиеся в условиях жестких и холодных семейных отношений, в обстановке пренебрежения к их нуждам, враждебно воспринимающие мир и сами всегда готовые к насилию по отношению к более слабым, становясь в то же время жертвами со стороны тех, кто сильнее;

-дети, воспитывающиеся в условиях заброшенности, эмоционального отвержения, безнадзорности, не получающие достаточного ухода, отстающие в развитии, легко внушаемые, не способные ни оценить для себя степень опасности ситуации, ни сопротивляться насилию;

-дети, воспитывающиеся в благоприятных условиях, но по принципу беспрекословного подчинения тирании взрослых, не умеющие говорить «нет», боязливые, тревожные, зависимые».

Л. С. Алексеева считает, в основе любого физического насилия, в том числе и сексуального, лежит психологическое насилие.

Ситуация в семье, где практикуется насилие непредсказуема. Она пугает ребенка, потому что он не может предвидеть, что произойдет в следующий момент, когда и чем он может вызвать следующий всплеск насилия.

«Мир для таких детей, - пишет Дж. Боулби, - всегда остается двусмысленным, неопределенным и опасным».

Отсутствие контроля над экстремальной ситуацией приводит к проявлению упрямства и несговорчивости в поведении или к агрессивным поступкам. Ситуация постоянного стресса часто ведет к тому, что дети с пониженным настроением, разочарованы. Уровень психологического напряжения в таких семьях имеет тенденцию к нарастанию, вызывая эмоциональные нарушения у всех членов семьи, и в первую очередь, у детей. Часто эти дети испытывают чувство заброшенности, ненужности. Чувство ненужности приводит к заниженной самооценке, неадекватному отношению к окружающему миру.

Нарушение детско-родительских отношений, состояние внутреннего конфликта, вызванное сложной семейной ситуацией, часто становятся причиной появления тревожности у детей дошкольного возраста. Отсутствие контроля над ситуацией, невозможность защитить себя часто приводят к проявлению упрямства или агрессии в поведении. В поведении детей к окружающим преобладают негативизм и безразличие. У детей часто наблюдается межличностные и внутриличностные конфликты.

Психологические проблемы неизбежно влекут за собой проблемы педагогические, дети неспособны, усвоить содержание программы образовательного учреждения. Хроническая неуспеваемость приводит к отсутствию интереса к учению. Продолжительное нахождение в состоянии стресса, психологическая травма, не только задерживают психическое развитие ребенка, но и влекут деградацию личности, отсюда неизбежно созревают педагогические проблемы: понижается способность к обучению, затрудняется общение в социуме.

Закрытость для положительного опыта и общения со взрослыми, лживость ребенка, его враждебное отношение к окружающим становятся преградой для его успешной социализации.

Семья, как основная среда социализации ребенка, призвана формировать у него такие совокупности черт, которые обеспечивают уверенное, адекватное социальное поведение.

Педагогическая наука доказывает отрицательное влияние негативных личностных особенностей родителей на развитие детей. В семьях, где присутствует насилие, дети часто имеют никое самоуважение и недоверие к людям, комплекс неполноценности, а во многих случаях озлобленность и агрессивность. В этих семьях у детей формируется неадекватное, социально неуверенное поведение, что становится для них значительной психологической проблемой. Эти дети реагируют на жизненные ситуации неадекватным поведением, высокий уровень тревоги мешает им взаимодействовать с обществом.

Тяжелая семейная ситуация, насилие любой формы приводит к отсутствию успешной социализации. Дети не могут гармонично взаимодействовать с самими собой, с окружающим миром. Педагоги считают, что социальная неуверенность детей - это следствие неумения взаимодействовать с самим собой.

Психологическое насилие, которое часто встречается в авторитарных семьях, часто приводит к тому, что дети не могут реализовать собственное «Я», они отличаются несамостоятельностью, низкой самооценкой, безволием. Родители в этих семьях часто требуют от детей то, к чему они еще не подготовлены ни интеллектуально, ни физически, чем еще более обостряют их социальную неуверенность.

Агрессивность родителей крайне неблагоприятно сказывается на развитии социальной уверенности детей. В семьях, где присутствует насилие, наряду с социальной неуверенностью могут развиваться беспокойство, тревожность, угодничество. Чем более противоречивы и агрессивны отношения родителей к ребенку, тем более неустойчива внутренняя позиция ребенка, тем социально дезориентирован ребенок.

В семьях, где встречается одна из самых тяжелых форм насилия -эмоциональная отверженность, - потребность детей в ласке и любви не удовлетворяется, дети считают себя лишними, ненужными, никчемными. Переживания, которые возникают в подобных ситуациях, ведут к нарушению правильного представления о себе, следовательно, к неуважению к себе, низкой самооценке, неуверенности.

Для успешной социализации ребенка важна положительная самооценка детей, положительное представление о себе, но чаще жертвам насилия, особенно психологического, свойственна низкая самооценка, ощущение собственной незначительности. Ребенок, переживающий насилие в семье всегда испытывает негативные переживания, что остро отражается на его развитии. В результате семейного насилия, ребенок не может проявить волю, принять собственное решение, проявить самоутверждающее поведение и реализовать его.

Социально неуверенный ребенок не может управлять своими чувствами - гневом, агрессией, ненавистью. Постоянное тревожное состояние не позволяет ребенку правильно оценивать и прогнозировать конфликтную ситуацию.

Тревожность часто проявляется в неуверенности, предчувствии худшего, подталкивая к необдуманным поступкам. Очень часто именно тревожность лежит в основе отклоняющегося поведения.

Отечественный педагог Подласый И.П. отмечает, что люди, находящиеся в депрессии, обычно вспоминают, что родители их отвергали, наказывали.

Анализ изученной литературы, наши собственные наблюдения над детьми позволяют сделать вывод, что насилие является главной причиной детской тревожности и депрессии, социальной неуверенности. Депрессия в тяжелой форме приводит к саморазрушению. Депрессивные дети сосредоточенны на себе, задумчивы, недоверчивы, неотзывчивы. Эти дети чаще других прощают обиды, оскорбления; они более склонны к отклоняющемуся поведению.

Психологическое насилие развивает в детях чувство собственной ничтожности, определяя тем самым его поведение и успеваемость. Самооценка ребенка определяет его социальный статус, его возможность взаимодействовать с социумом. Нередко социальный статус ребенка переходит и во взрослую жизнь.

Из вышеизложенного текста мы делаем вывод, что насилие любого вида приносит проблемы для личности ребенка. Эти проблемы мы классифицировали: социальные, медицинские, психологические, педагогические.

К социальным проблемам, как последствию насилия над детьми дошкольного возраста их родителей, мы относим изменения в жизни ребенка в обществе, среди людей. Они вызываются изменениями самого ребенка, произошедшими под влиянием экстремальной ситуации для ребенка в семье, т. е. насилием со стороны родителей. Социальные проблемы. Как следствие родительского насилия обнаруживаются в снижении социальных способностей и социальных навыков детей. Одной из ведущих социальных проблем является снижение доверия к себе, которое рассматривается как чувство неуверенности в эффективном и соответствующем ситуации поведении. Ребенок не стремится к достижению положительного результата. К социальной проблеме так же мы отнесли затруднение ребенка в установлении контактов в ситуации коммуникации с другими детьми, со взрослыми. Детям, претерпевающим насилие со стороны родителей, составляет значительную трудность договариваться, спрашивать, обращаться с просьбой, излагать собственное мнение и слушать других, дискутировать. Одной из тяжелых социальных проблем является отсутствие положительного образа «Я». Самооценка ребенка определяет в текущий момент его социальный статус в коллективе, в собственной семье, его возможность взаимодействовать с социумом, убежденность в несправедливом к нему отношении. Нередко, если нет вмешательства в ситуацию специалистов, социальный статус ребенка переходит и во взрослую жизнь.

К медицинским проблемам, возникающим вследствие присутствия в семье различного вида насилия над детьми дошкольного возраста, мы относим проблемы здоровья, прежде всего психического, а так же физического. Помимо ушибов, ссадин, синяков, могут быть повреждения более серьезные, которые сопряжены со страданиями и требуют длительного лечения.

В результате насилия над детьми физическое и психическое здоровье ребенка нарушается, происходит задержка психического и физического развития. Эти дети часто отстают в психическом развитии от сверстников, хотя отличаются большим сексуальным познанием, если ребенок испытывал сексуальное насилие. Они более часто подвержены депрессиям. Помимо психологических проблем, дети терпят физическое нездоровье, могут заболеть болезнями, передающимися половым путем. Задержка физического развития дошкольника, как следствие различного вида насилия над ним, может выражаться в задержке роста, задержке речевого развития. Если ребенок испытывает в семье пренебрежение, он лишен медицинской помощи, нет прививок, имеет запущенные хронические заболевания. Эти дети часто испытывают голод, теряют вес или не набирают веса. Кроме того, у них плохая гигиена кожи и, как следствие, грибковые и гнойничковые заболевания кожи, педикулез.

К психологическим проблемам, возникающим вследствие насилия над детьми, мы относим состояние отрицательной эмоциональной окраски. Это может быть чрезмерная возбужденность, отчаяние, плаксивость, истерия, агрессивность, депрессия. В этом состоянии дети хуже, чем обычно воспринимают окружающий мир, адекватность реагирования на окружающее нарушена, дети становятся импульсивными, приобретают вредные привычки. В более тяжелых случаях происходят более глубокие психологические изменения - личностные, выраженные в изменениях психологических особенностей ребенка (свойства его направленности, характера, познавательных, эмоциональных, волевых качеств). Негативные личностные изменения обнаруживаются и в появлении новых экстремально значимых установках, которые выражаются в ожидании повторения неприятного аналогичного случая, потере веры в возможность его избежания. Негативные личностные психологические изменения устойчивы и трудно поддаются изменению.

К педагогическим проблемам, возникающим в результате применения различного вида насилия в семье, относятся изменения педагогических свойств ребенка (воспитанности, обучености, развитости).

Выдающийся отечественный педагог В.А. Сухомлинский писал: «Воспитывает каждая минута жизни и каждый уголок земли, каждый человек, с которым формирующаяся личность соприкасается подчас как бы случайно, мимолетно».

Именно в изменениях воспитанности чаще всего наблюдаются негативные последствия насилия над дошкольником в семье. Изменения в воспитанности ребенка тем более, чем ниже существующий у него уровень воспитанности. Негативные влияния обусловлены обстоятельствами ряда экстремальных ситуаций, в том числе неблагополучием семьи - пьянством родителей; жестоким обращением в семье; вовлеченностью в жизнь алкоголиков, наркоманов. Под влиянием экстремальных ситуаций в семье, в будущем дети становятся не верящими ни во что порядочное и доброе и соответствующим образом ведущими себя. Во взрослой жизни негативные изменения в воспитанности затрагивают разные компоненты их личности, мировоззрение. Гражданские и моральные качества зачастую вступают в противоречие с общественным устоем, создавая проблемы окружающим людям и для самого себя. Гуманность, демократичность, которые нужно воспитывать не только словом, а личным примером родителей, у этих детей не развиты. Общий культурный уровень, эстетичность в силу отставания в общем развитии детей, переживших домашнее насилие, достаточно низки в детском возрасте и остаются низким во взрослой жизни. Даже во взрослой жизни, получив образование, специальность, общий культурный уровень остается гораздо ниже, чем могло бы быть в благополучной жизненной ситуации.

Таким образом, анализ научной литературы, проведенный в ходе нашего исследования позволил сделать следующие выводы:

-на сегодняшний день нет единого определения понятия семейного насилия над детьми и вообще насилия.

-насилие - категория социально-правовая. Поэтому при его определении нельзя обойтись без указания на его социально-правовые признаки.

-насилие над детьми можно классифицировать на четыре вида: жестокое физическое обращение; сексуальное насилие; пренебрежение; психологическое насилие.

-насилие любого вида создает проблемы для личностного развития ребенка, которые можно обозначить следующим образом: социальные, медицинские, психологические, педагогические.

-теоретические объяснения семейного насилия причисляются к одному из трех уровней факторов (Крейхи Б.):

-макроуровень общества, в рамках которого наблюдается семейное насилие;

-микроуровень семейной среды;

-уровень индивидуальных характеристик жертв и обидчиков Безусловно, разрешение проблемы насильственного отношения к детям

-требует усилий представителей разных профессий, в первую очередь педагогов и психологов.

Необходимо своевременное проведение мероприятий по предупреждению жестокого обращения с детьми, а при необходимости, коррекционное, реабилитационное вмешательство с целью преодоления последствий жестокого обращения с детьми.

АВТОР: Тоторкулова М.А.

При использовании материалов сайта ссылка на сайт (www.superinf.ru) обязательна.

 Існує хибна думка, що для дитині важливіше фізичний розвиток, ніж емоції.Емоційна сфера, надає найбільш серйозний вплив на підростаюче покоління. Непоправні брак любові, уваги і турботи. Стрімкий і успішний розвиток відбувається саме у дітей, що мають позитивний емоційний досвід. 

Розвиток розуму, допитливості, активність і життєрадісність, проявляють діти, якими в дитинстві займалися батьки. Довірливість і здатність до подолання життєвих перешкод, так само пов'язано з позитивним життєвим досвідом. У таких дітей є приклад батьків, особисті якості, яких і їх поведінка, емоційно збагачують малюка. А, це сприяє досягненню ще більш позитивних результатів. 

Діти, які провели дитинство в притулках або дитячих будинках, звичайно, позбавлені батьківської любові і турботи. Їхні стосунки з дорослими настільки емоційно виснажені, що жодною мірою не можуть вплинути на розвиток успішної і морально здорової особистості. Занижена самооцінка, невпевненість у собі та своїх силах - це тільки мала частина негативних проявів психіки. Агресія, причому необгрунтована, проявляється у таких дітей по відношенню до однолітків. 

Недолік отримання позитивних емоцій, викликає у людини, почуття незахищеності і самотності. Маленькі діти, дуже недосвідчені і залежні. Приклад любові, лідерства та захисту, кожен з них отримує від дорослих. Тому батькам і необхідно перебувати поруч зі своєю дитиною. В іншому випадку зразком для наслідування буде обраний хтось інший.

Здатність до подолання життєвих перешкод і формування вольових якостей особистості, залежить від того наскільки улюбленою і потрібною відчувала себе дитина в дитинстві. На рівні інстинкту, малюк сприймає ставлення до нього інших людей, адже досвіду спілкування у нього ще практично немає. Саме у батьків дитина вчиться поведінки по відношенню до оточуючих людей. Саме любов матері або батька, здатна навчити її дарувати і отримувати любов у дорослому житті. 

Хлопчики, з раннього дитинства придивляються до поведінки батька. Основні поведінкові риси і життєві моменти, майбутньої моделі батьківської ролі, будуть перенесені саме з сім'ї. У розумінні синів - найкращий чоловік, його батько. І так триватиме до більш свідомого віку, поки він не почне осмислювати багато речей. Особливо відбувається копіювання поведінки батьків дітьми віком до трьох років. 

Для дівчинки, манера матері в поведінці і спілкуванні з оточуючими, теж є зразком для наслідування. Особистість дівчинки, розвивається під безпосереднім контролем з боку матері в першу чергу. Ці відносини накладають великий відбиток, на подальшу життєву позицію. У заміжжі, багато життєві установки від батьків, обов'язково дадуть про себе знати, навіть на підсвідомому рівні. 

Діти настільки прив'язані емоційно до своїх батьків, що це безпосередньо впливає на вибір чоловіка або дружини, і на подальше сімейне життя. Емоційна підтримка, здатна знизити рівень тривожності вашої дитини, по відношенню до дорослого життя. Адже надана підтримка в дитинстві, звичайно, вплине на більшість життєвих пріоритетів. 

Соціальний досвід, отриманий в сім'ї, особливо важливий для емоційно - потребністної сфери особистості в подальшому. Емоційної зрілості здатний досягти той, хто протягом багатьох років отримував досвід здорових емоційних відносин. І тільки в результаті цього, людина здатна до адекватного сприйняття навколишнього життя.

«Я хороша?!!»

        Особливість самооцінки дошкільника полягає в тому, що вона не ло­гічна, а емоційна. Тому уявлення про себе в цьому віці не може бути об'єктивним, завищеним або заниженим, а тільки емоційно-позитив­ним або емоційно-негативним. Через схильність до емоційних узагаль­нень діти вважають: «Якщо я хороший, значить і розумний, і слухня­ний, і добрий, і всього зможу навчитися, і всі мене полюблять». Якщо ж самооцінка негативна, то виникають перестороги, невпевненість у собі, недовіра до оточення, надмірна прив'язаність до батьків, неса­мостійність, страх активності (що часто сприймається як лінощі). До того ж, уявлення про себе, як про «поганого» мимоволі позначається на виборі відповідної («поганої») лінії поведінки.

«Я зможу?!»

        Старший дошкільник починає частіше казати: «Я цього не вмію, я ще маленький». Саме це усвідомлення себе як маленького і невміло­го - найважливіша передумова психологічної зрілості до шкільного навчання. Якщо раніше малюк порівнював себе з іще меншими і казав: «Я вже великий», - то тепер він орієнтується на дорослих і хоче стати таким, як вони. Виникає потреба в діяльності, яка була б суспільно значущою і соціально оцінюваною. Тому старший дошкільник прагне займатися тим, до чого дорослі серйозно і з зацікавленням ставляться, іноді навіть тоді, коли йому пропонують погуляти або погратися.

        Якщо він ще й вірить у себе, то невдачі не засмучують його, а викликають бажання рости і вчитись. Отже, само прийняття дитини безпосередньо впливає на її ставлення до такої діяльності, як навчання.

«Я вас люблю?!!»

        У старшому дошкільному віці змінюється система ставлення дитини до оточення. Замість потреби в безпосередній емоційній близь­кості з батьками виникає потреба у спільній діяльності, в якій батьки є партнерами дитини. Отже, любов до батьків спонукає дитину до опа­нування нових видів діяльності. До того ж, змінюється прив'язаність до батьків протилежної статі на прив'язаність до батьків однієї з дити­ною статі. Ця переорієнтація дає змогу звільнитися від надмірної емо­ційної залежності й сформувати певну самостійність дитини. Ставлення до однолітків також зазнає змін на межі п'яти років. Якщо раніше діти гралися «поруч», то тепер вони починають гратися «ра­зом». Раніше кожна дитина розігрувала свій сюжет, тепер вони розпо­діляють між собою певні функції або ролі і спільно моделюють у грі якісь стосунки або дії дорослих.

        Ставлення до дорослих поза межами сім'ї стає дедалі більш вибір­ковим. Хтось дитині подобається, хтось - ні. Але загалом стосунки з дорослими стають напруженішими, бо тепер дитину турбує не тільки те, як незнайомець поведеться (це вже більш-менш відомо), а й те, як він її оцінить. Замість дитячої безпосередності, довірливості, відкри­тості, з'являється сором'язливість і скутість. Такі риси хоч і спричи­няють занепокоєння батьків, проте часто е лише закономірними ви­явами психологічного зростання дитини цього віку.

        Якщо ж ця сором'язливість набуває хворобливого відтінку, вона може стати ознакою психологічного неблагополуччя дошкільника у сфері міжособистісних взаємин. Іншими можливими показниками наявності проблем у стосунках з оточенням можуть бути надмірна прив'язаність дитини до когось із членів сім'ї (одного з батьків, бабусі); стійке неба­жання вступати в контакт з дітьми або надто агресивне ставлення до них. В емоційно неблагополучної дитини ігри відображають не стосун­ки дорослих, не професійну діяльність, а конфлікти і проблеми особис­тості: «Погана лялька», «вихователька-Баба Яга» тощо.

Особливості темпераменту дитини

– легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі;

– вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності;

– здебільшого не сором’язливі, але стримані;

– легко спілкуються;

– користуються повагою ровесників;

– не схильні ображатись;

– беруть участь у громадській роботі групи, класу та школи.

За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, в міру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин,  за несприятливих – виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність.

У роботі з такими дітьми слід враховувати:

– Сангвініки швидко освоюють правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають.

– Завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу.

– На зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись.

– Такі дітиі досить комфортно відчувають себе, як при письмовій так і при усній відповіді. Зовнішні фактори їх майже не відволікають.

– Досить відповідальні тривалі справи (наприклад звання старости класу, або керівника по дисципліні) сангвінікам не слід доручати. Вони проявлять незвичайну активність, та на протязі місяця втратять усякій інтерес до цієї роботи. Але з сангвініків вийде справжній активіст у розважальних культмасових справах, або класний репортер.

– Опитування домашнього завдання слід починати саме з таких дітей.

– Сангвініки будуть брати активну участь у розборі нової теми, навіть якщо вона їм не цікава.

– легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі;

– енергійною та різкою поведінкою;

– бурхливо реагують на подразники;

– важко переключаються на спокійнішу справу;

– у колективі прагнуть самостверджуватись;

– люблять організовувати ігри;

– охоче залучаються до різних видів діяльності.

За правильних умов виховання холерики виявляють активність, наполегливість у роботі,         за неправильних стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити ” на зло”.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

– зважати на їхні особливості;

– бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість;

– при навчанні (особливо на заліку) враховувати те, що такій дитині легше буде відповідати усно, ніж писати все що їй відомо по даному питанню.

 Холерики тяжко переносять однотипну діяльність. Тому вони просто не зможуть виконати письмову роботу на високому рівні.

– Пам’ятайте, що чим довше йде робота (диктант, контрольна тощо) тим більше холерик зробить помилок.

– Перевірку домашнього завдання також можна починати з холериків, вони навряд чи розгубляться. Також холерики не відчувають ніяких труднощів від неочікуваних поточних запитань.

– У опрацюванні нової теми можете сміливо покладатися на їхню активність, якщо зможете заохотити та зацікавити їх. Проте, холерики як швидко запам’ятовують інформацію, так же швидко і забувають її.

– Почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі.

– Флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів.

– Уникає доручень, але отримавши їх, виконує з бажанням, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості.

– Ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього. 

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки;   

 за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

– Щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту.  Надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді дитина буде відчувати себе потрібною у колективі.

– Враховувати, що такій дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу.

– Враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину.

– Враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі діти можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення.

– Не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми, їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго.

– Враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко.

– надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі;

– сором’язливі;

– малоактивні;

– важко пристосовуються до нових обставин;

– відзначаються хворобливою вразливістю;

– швидко втомлюються;

– невпевнені у своїх силах;

– часто мають поганий настрій;

– відчувають страх перед труднощами;

– скаржаться на ровесників;

– часто плачуть, намагаються гратися самостійно

Педагогу у роботі з такими дітьми слід :

– Підтримувати таку дитину, підбадьорювати. Але не у якому разі не робити акцент на її помилках. Різке зауваження від вихователя, вчителя може викликати великі труднощі під час наступної роботи на уроці. Такій дитині буде достатньо й вашого погляду.

– Доручити дитині якусь корисну та важливу справу в групі. Меланхоліку просто необхідно відчути себе потрібним у групі.

– Враховувати, переживання дитини. Якщо меланхолік за щось переживає, він не зможе дати повну відповідь на запитання, навіть якщо знає матеріал досконально. Тому має сенс запитати у такого учня, чи згоден він з отриманою оцінкою, або бажає перездати її протягом дня.

– Враховувати, що меланхоліки побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, в губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Тому можливо має сенс залікові відповіді приймати у таких дітей в індивідуальній формі.

– При опануванні нової теми такі діти сидять мовчки, їм краще слухати, а дома ще раз самим прочитати, вивчити матеріал. Тільки тоді вони будуть впевненні у своїй відповіді, а отриманні знання залишаться у них надовго.

– Перевірку домашнього завдання не слід починати з меланхоліків, вони легко можуть розгубитися. Краще надати їм декілька хвилин для підготовки. Враховувати, що таких дітей дуже відволікає шум, та будь яка неспокійна обстановка.

– Враховувати, що таких дітей особливо лякають: серйозні самостійні роботи, на які відведено певний час; неочікувані запитання, потребуючі негайної відповіді.

– Відповідь такої дитини не в якому разі не слід критикувати. Тому що меланхолік прийме це дуже близько та весь день буде переживати з цього приводу. 

Процес навчання збудований таким чином, що саме активні діти (сангвініки та холерики) мають великі переваги: вони швидко запам’ятовують, відновлюють інформацію, отримують оцінку і також швидко  її забувають.      

Проте, меланхоліки та флегматики, якщо вихователь, вчитель правильно побудує процес навчання, зможуть бути надійною опорою, тому що саме вони самостійно проникають глибше у тему та часто знають більше навчальні програми.

Флегматики полюбляють зосереджуватися на будь якому виді діяльності, тому саме вони поступово розв’яжуть саму важку задачу.  У них  та   сангвініках вистачить самостійності для вирішення багатьох завдань. Саме для таких дітей оптимальною формою заліку будуть тестові завдання.

У природі ніколи не зустрічається «чистого» типу темпераменту. Але один - два з них ярко виражені у кожної дитини. Спробуйте врахувати ці особливості у своїй роботі, правильно роздавати завдання та опиратися на сильні сторони. Це забезпечить ефективність навчання та виховання кожної дитини .

    Визначити, в якому віці дитині час йти до дитячого садка, можна, лише уважно простеживши з нею. Дитячі психологи виділяють два типи готовності дитини до дитячого садка: готовність за темпераментом і готовність за характером. Отже, поєднавши ці дві готовності, можна визначити приблизний вік, в якому дитина «дозріє» до відвідування до дитячого садка і найбільш безболісно переживе адаптацію.

   Кожна дитина з перших днів життя має індивідуальний темперамент, який практично неможливо змінити. Вроджений темперамент людини видно в  усьому: у швидкості її мислення, темпі мовлення, у міміці, рухливості, манері спілкування тощо. Темперамент обумовлює швидкість і силу реакції нервової системи на різного роду подразники: на інтонацію матері, мокрі пелюшки, почуття голоду, біль у шлунку, власні бажання і тому  подібне. Згодом одним з таких подразників виступає дитячий колектив. Щоб полегшити процес адаптації в колективі, треба враховувати темперамент дитини. Як відомо, існує чотири найпоширеніші типи темпераменту: меланхолік, флегматик, холерик і сангвінік. Розглянемо кожний з цих типів.

У поведінці меланхоліка багато незрозумілого, але воно випливає з його багатого внутрішнього світу. Коли він не грає, то частіше буває замисленим і сумним. Якщо хвилюється, плаче довго і гірко. Досить важко  включається в ігри інших дітей, але здолавши себе, здатний відчути радість і задоволення. Лякається чужих людей і однолітків, але з тими, кого любить, добрий, м'який, відкритий і довірливий. Часто занадто розсудливий, поводиться і міркує, як маленький дорослий. Любить усамітнюватися, не грає в грубі ігри, розбірливий у їжі, швидко втомлюється, важко переключається на інший вид діяльності. Засинає пізно, в ліжку любить міркувати і фантазувати. Вранці прокидається в похмурому настрої. Любить тепло, боїться спорту. Така дитина вимагає багато турботи і дуже потребує розуміння. Батьки і вихователі повинні знати, що наголошення на багатьох проблемах є несприйнятним для дитини-меланхоліка, оскільки вона довго фіксується на цьому і переживає. У дитини повинна буди людина (батько, бабуся, дідусь, сестра), зрештою домашня тварина, якій вона могла б довіритися повністю, щоб отримувати від неї тепло та увагу.

   Дитина-меланхолік замкнена, нерішуча і дуже недовірлива. Вона рідко виявляє позитивні емоції. Ця дитина – природжений песиміст і постійно чимось незадоволена. Часто ниє, хникає або кричить на повний голос. Меланхолік постійно вимагає уваги до своєї персони і проявляє невдоволення, якщо його просять пограти самостійно. Дитина-меланхолік не любить жодних нововведень. Зміни режиму дня, появи в оточенні нових людей і навіть введення нової їжі вона сприймає насторожено. Їй потрібен час, щоб звикнути до змін і прийняти їх як належне. Вона важко засвоює нову інформацію і швидко втомлюється.

   Меланхоліку дитячий колектив не потрібен. Він цілком комфортно почуває себе вдома в оточенні дорослих, які готові задовольнити всі його примхи. Тому, чим пізніше така дитина піде в садок, тим краще. Якщо є можливість, бажано віддавати таку дитину в садок не раніше 5-6 років. Але взагалі уникати дитячого садка і до школи сидіти вдома не варто. Бажано, щоб дитина-меланхолік до школи отримала досвід спілкування з однолітками і вихователями (не розраховуючи на маму, яка завжди поруч).

   На меланхоліка неможна тиснути і силоміць вести його в садок. Будь-які категоричні звертання і негативні оцінки провокують зниження його активності, зводять нанівець і без того мляві дії з його боку. З таки малюком треба обговорювати майбутні події, акцентуючи увагу на позитивних сторонах. Завдання батьків – зацікавити дитину майбутніми змінами. Потрібно розповідати дитині, як цікаво ходити в садок. На крайній випадок батькам можна рекомендувати укласти з меланхоліком мирну домовленість: «Ти не плачеш вранці та йдеш до садочка, а у вихідні ми підемо кататися на каруселі». У спільних заняттях краще використовувати малювання, ліплення, конструювання, м'які ігри.

Дитина повільна, спокійна, любить декілька іграшок, мало фантазує, грає не шумно. Мало рухається, полюбляє поспати. Встає пізно, їсть багато, в їжі нерозбірливий. Ретельно складає іграшки, одяг. Любить порядок і добротність в усьому. П'є лише зі своєї чашки, їсть лише своєю ложкою, в садку грає своєю іграшкою. Якщо щось не так, може добиватися свого з майже холеричною енергією. Розмовляє повільно, з паузами, терпіти не може ігри, де треба виявляти прудкість, вправність. Це надійна дитина, слухняна і пунктуальна. Самостійно ухвалювати рішення флегматикові важко, тому він спокійно віддає право вибору іншому. Знає багато віршів і пісень. Нового не любить, а з задоволенням пригадує вже відоме. Для інших дітей він нудний і ледачий, вони не запрошують його у свої активні ігри, але залюбки грають з ним у традиційні рольові ігри. Флегматик схоплює і запам'ятовує повільно нову інформацію, але надовго, рідко помиляється.

    З такою дитиною батьки зазвичай не мають проблем. Вона багато спить, вміє грати сама, рідко влаштовує батькам істерики і практично не вимагає до себе уваги. Дитина-флегматик завжди стримана і розсудлива. Вона рідко проявляє зацікавленість і ініціативу. Створюється враження, що вона ніби пливе за течією Флегматик полюбляє спокійні ігри і прагне завжди триматися в тіні. Він довго адаптується до дитячого садка, але відкрито не виражає своїх емоцій. Флегматику все одно де перебувати – у садку або вдома, але адаптація до дитячого садка для нього найбільш безболісно минає у 2-3 роки. У цьому віці дитячий колектив ще не сформувався, тож флегматику буде простіше вписатися в нове коло спілкування.

   Адаптуючись до дитячого садка, дитина-флегматик занурюється в себе. Вона уникає спілкування з однолітками і не йде на контакт з вихователем. Вона може цілий день просидіти сама в куточку або біля вікна. Флегматик рідко плаче вранці, коли мама йде, і не виявляє особливої радості, коли його забирають додому. Але при цьому садок довгий час залишається для нього чужим місцем, а не «другою домівкою». Дитина-флегматик може цілий день терпіти або «ходити» в штани, хоча вже давно вміє користуватися горщиком і туалетом. Таким чином, вона демонструє, що садок для неї – чужа територія.

   Вихователі рідко скаржаться на таких дітей. Флегматик не плаче і не вередує. Але він не менше, ніж інші дітлахи, потребує уваги. Йому необхідна присутність поруч чогось рідного і знайомого. Потрібно запропонувати батькам, якщо це можливо, купити для дитячого садка такий же горщик або сидіння на унітаз, як удома, красиву постільну білизну і піжаму. Тоді флегматикові буде простіше звикнути до нової обстановки.

   Батьків непокоїть знебарвленість емоційного світу дитини, деяка байдужість і нездатність співпереживати. У заняттях з флегматиком рекомендуються вправи на розвиток творчої фантазії, заняття музикою, вишиванням, ліпленням, малюванням. Дитину потрібно загартовувати, квапити під час їжі, не давати багато солодкого. У грі не потрібно залишати дитину на самоті, потрібно частіше спонукати її до дії, зацікавлювати. Не варто настирливо проявляти  свою любов до дитини-флегматика. Навпаки, байдужість дорослого діятиме на нього так, що він прагнутиме до подолання власної байдужості, завоювання любові, особливо якщо це батьки чи симпатичний одноліток.

   Спокійною цю дитину ніяк не назвеш. Вона легко збуджується і довго не може заспокоїтися. Холерик віддає перевагу галасливим іграм, пустощам і постійно потребує глядачів. Із раннього дитинства він уміє працювати  на публіку. Холерик часто провокує конфліктні ситуації з однолітками й вихователями. Він легко звикає до нових людей і нової обстановки. Але всі непередбачені ситуації сприймає дуже гостро. Він швидко схоплює нову інформацію і так само швидко її забуває. Дитина завжди знає, чого хоче, наполеглива, рішуча, хоробра. Їй подобається ризик, відчайдушні історії і пригоди. Тяжко йде на компроміс, не прислухається до думки інших. Вона надмірно самостійна, щоб добитися свого, запальна й агресивна. У її поведінці багато що залежить від волі: багато чого може добитися сама, не звертаючи уваги на синці та подряпини. Спить мало, прокидається рано. У їжі нерозбірлива, любить «хапати шматки». У її вчинках часто відсутній елемент обдумування, вона імпульсивна, схильна до спалахів гніву, забіяка і крикун, але потім може принишкнути і стати «золотою дитиною». Грає в грубі, поривчасті ігри, часто конфліктує з однолітками. У спілкуванні з дитиною-холериком необхідно бути терплячим і спокійним.

   Потреба у дитячому колективі у холерика з'являється в 3-4 роки. До речі, для нього це оптимальний вік для звикання до дитячого садка. У цьому віці дитина вже знайома з певними нормами поведінки, й у неї з'являється стримуючий фактор. У 3-4 роки холерику буде найлегше навчитися відповідати за свої вчинки і гармонійно вписатися в дитячий колектив.

   Адаптуючись до дитячого садка, холерик проявлятиме ще більшу активність і задиристість  - таким чином він намагається зняти нервове збудження і звикнути до розлуки з мамою. Дитина-холерик виступає ініціатором усіх дитячих пустощів.

   Під час занять з холериками рекомендуються рухливі ігри, змагання, спортивні вправи, корисне плавання, стрибки на батуті, ритмічні танці. Такій дитині потрібен великий життєвий простір, тому доцільно організовувати з нею виїзди на природу, походи. В іграх бажано передбачити можливість програшу дитини і показувати їй, що часто, перш ніж щось зробити, непогано було б і подумати. Висловлювати якісь зауваження дитині краще після того, як вона заспокоїться, можливо, навіть через день, завжди пояснюючи наслідки її вчинку. У жодному випадку не потрібно соромити дитину при інших дітях! Можливо, вона і сама би хотіла навчитися тримати себе в руках, тому  зрозумійте її і допоможіть!

   Не лайте дитину за її пустотливість. Вона й сама розуміє, що поводиться неправильно, але нічого не може із собою зробити. Завдання вихователів і батьків – скерувати енергію дитини, що б'є через край, у мирне русло.

   Така дитина вертка і рухлива. Сльози з'являються миттєво, але вона швидко втішається та переключається з одного заняття на інше. Батьків часто непокоїть її незібраність, неуважність, несерйозність, неакуратність, але, попри все, дитина приємна в спілкуванні, заводій, вигадник, фантазер. Засинає легко і швидко, так само легко і рано прокидається. В іграх любить лазити, повзати, розгойдуватися, бігати. Бути непостійним – не вада, а властивість сангвініка. Такі діти миролюбні, не пам'ятають зла, добрі та нежадібні.

   Дитина-сангвінік весела, життєрадісна, спритна і товариська. Ігри і повсякденне життя цієї дитини повинні бути рухливими, вимоги до спокою і врівноваженості треба узгоджувати з урахуванням особливостей її темпераменту. Дитина-сангвінік може навчитися утримувати увагу з допомогою дорослого, якщо дорослий приділяє їй багато уваги під час спільних занять.

   Це найбільш «відповідний» для дитячого садка темперамент. Дитина неймовірно зацікавлена і постійно потребує нових вражень. Дитина-сангвінік виявляє величезну цікавість до всього, що її оточує. Вона чудово сходиться з однолітками, швидко адаптується в незнайомому місці і миттєво засвоює нову інформацію. Її жвава мова рясніє новими словами і супроводжується імпульсивними жестами. Дитина-сангвінік не злопам'ятна – вона швидко прощає і забуває образу. Сангвініки – природжені лідери і заводії. Однак, захопившись якою-небудь справою, маля не може правильно розрахувати сили, тому швидко втомлюється і часто змінює набридливі заняття.

   Як тільки дитина-сангвінік помічає, що довкола є діти, - вона відразу потребує спілкування з ними. Сангвініки володіють природженою готовністю до дитячого садка. Тому, чим раніше віддати таку дитину в колектив, тим краще буде для всіх.

   Спочатку сангвінік з радістю йтиме до дитячого садка. Але від швидко втомлюється від одноманітності, і тільки-но йому стане нудно ходити до дитячого садка, він обов'язково продемонструє своє невдоволення.

   Ліплення, малювання, музика, танці, фізкультура, розвивальні ігри підуть малюку на користь. Дитина-сангвінік буде із задоволенням ходити в дитячий садок лише в тому випадку, якщо їй там буде цікаво.

   Таким чином, темперамент – передусім те, що дано природою, а природа, як відомо, рідко помиляється. У кожному типі темпераменту є багато позитивного, у кожної дитини є запас якостей і властивостей, що допомагають їй зберегти свою індивідуальність і неповторність, своє власне «Я». Вихователям, які вибирають для себе той чи інший стиль спілкування з дитиною, виробляють особистий підхід до неї, потрібно пам'ятати, що «чисті» типи темпераменту зустрічаються дуже рідко, реальна дитина має змішаний тип темпераменту, що обумовлює нестандартність її поведінки і різні способи реагування. Але в кожної дитини превалює, має найбільший прояв один або два типи темпераменту.

   Як відомо, кожна дитина має свій характер. Залежно від того, як дитина одержує нові знання і засвоює інформацію, виділяють чотири типи характеру: глядач, слухач, оратор і діяч. У кожного з наведених нижче типів готовність до дитячого садка настає у різний час. Крім того, залежно від того, який тип сприйняття у дитини переважає, можуть виникнути специфічні проблеми під час адаптації до дитячого садка.

    Її основний канал сприйняття – зір. Вона із задоволенням розглядає книжки, картинки, полюбляє дивитися телевізор. Від уваги глядача не вислизне жодна дрібниця. Водночас вона швидко втомлюється від одноманітності. Їй потрібна постійна зміна кадрів і нові візуальні враження. Під час прогулянки вона може обійти декілька дитячих майданчиків і на кожному пограти всього декілька хвилин. Дитина-глядач часто «не чує» звернених до неї питань, якщо вони не підкріплені візуальними враженнями. Глядач не боїться нових людей, але при цьому не йде на контакт з незнайомими людьми. Він може, наприклад, уважно роздивлятися чужу тітоньку. Але, як тільки тітонька помітить дитину і поставить просте запитання, дитина може сховатися за маму, збентежитися або щось тихо пробубоніти собі під ніс.

   Інтерес до дитячого колективу у глядача з'являється в 3-4 роки. Але адаптація до садка у нього найлегше проходить у два роки. Чим старшою стає дитина, тим складніше їй буде подолати збентеженість, вписуючись у  новий колектив.

   Глядач лякається, коли увага оточуючих спрямована на нього. Він буде із зацікавленістю заглядати в групу. Але при цьому боятиметься широко відчинити двері й зайти туди. Діти цього типу часто прохають маму подовгу не йти і посидіти разом з ними.

   Вихователю не варто бентежити дитину своїми запитаннями і привертати до неї увагу інших дітей. Дитині потрібен час, щоб звикнути до нових облич і уважно розглянути все довкола. Таку дитину краще приводити першою, щоб у неї був час до приходу інших дітей роздивитися все довкола, тому бажано, щоб спочатку до приходу всіх дітей групи мама залишалася з малюком. У присутності мами дитині буде простіше звикнути до дітей і подолати зніяковілість.

   Вона засвоює інформацію з допомогою слухання. У ранньому дитинстві слухач віддає перевагу музичним іграшкам, полюбляє слухати казки і пісеньки. Діти такого типу дещо пізніше за  однолітків починають говорити. Слухач, як губка, всмоктує нову інформацію і мовчить, а потім дивує дорослих правильною вимовою. Він має величезний словниковий запас і добру пам'ять на імена і факти. Ставлячи запитання, ця дитина завжди вислуховує відповідь до кінця. При цьому її не задовольняють короткі відповіді типу «так – ні».

   Слухача бажано віддавати  в дитячий садок у 5-6 років. У цьому віці йому вже цікаво слухати не лише дорослих, але й однолітків. У ранньому віці слухач не потребує дитячого колективу, і йому буде важче переживати розлуку з батьками.

   Дитині-слухачеві необхідно, щоб з нею постійно розмовляли і пояснювали все, що відбувається довкола. При цьому вона соромиться заважати незнайомим людям (виховательці, няні) питаннями і тихо чекає, доки її помітять. У результаті вона може цілий день провести, сподіваючись, що на неї звернуть увагу.  

   Оратор пізнає світ через спілкування. Ця дитина постійно щось говорить. Батькам інколи здається, що вона взагалі ані на секунду не замовкає. При цьому малюк не стане щось бубоніти собі під ніс. Як справжньому ораторові йому потрібні слухачі, яких він обов'язково знайде. Він легко йде на контакт з усіма навкруги. Оратор рідко збентежується, відповідаючи на запитання дорослих. У цієї дитини з будь-якого приводу є своя точка зору, яку вона обов'язково повідомить.

   В оратора потреба в дитячому колективі з'являється приблизно в 3-4 роки. Саме в цьому віці діти починають спілкуватися одне з одним. І оратор легко привертає до себе увагу однолітків.

   Ораторові важко мовчати, а в дитячому садку йому перший час ні з ким поговорити. У виховательки немає часу слухати його розповіді, а дітлахи цілком захоплені своїми емоціями.

   Батькам увечері бажано питати в оратора, чим він займався в дитячому садку, не перебивати його. Якщо дитина цілий день  мовчала, їй необхідно виговоритися. Дитина повинна відчувати, що батькам, дорослим дійсно цікаво почути докладну розповідь про події минулого дня. Якщо дитина знатиме, що увечері знайде вдячних слухачів в особі мами і тата, то їй буде простіше пережити розлуку. Вихователеві потрібно активно залучати оратора до підготовки й участі у проведенні всіляких свят.

   Діяч весь час зайнятий якоюсь важливою справою. Дитина-діяч не може спокійно сидіти й спостерігати за чимось. Їй треба бути активним учасником того, що відбувається довкола неї. Діти цього типу багато рухаються, а під час розмови активно жестикулюють. Діячі часто випереджають однолітків у фізичному розвитку. Але при цьому відстають у тих галузях, де потрібна посидючість і терпіння.

  Діяч від самого народження потребує колективу однодумців. У 1,5-2 роки такій дитині вже час відвідувати дитячий садок.

   Дитина-діяч зазвичай із задоволенням іде у дитячий садок, але через деякий час її азарт може зникнути. І коли інша дітвора вже адаптується і перестає плакати вранці, діяч категорично відмовляється йти в садок і влаштовує істерики. Скоріше тут справа в тому, що йому стає нудно. Він не знає, чим ще зайнятися в дитячому садку: з усіма іграшками він уже пограв.

   Діти цього типу адаптуються до нових умов переважно через безпосередню участь й активні дії. Діячам потрібне спокійне оточення і можливість руху. Вихователеві можна регулярно давати такій дитині «відповідальні» доручення. Нехай малюк допоможе розставити іграшки, заправити ліжечка або прибрати зі столу.

   Отже, ми з'ясували, що труднощі адаптації до дитячого садка виникають, нехай різною мірою, майже у кожного малюка. Завдання вихователя – самому «адаптуватися» до кожної дитини, яка переживає процес адаптації, зрозуміти, відчути її проблеми.

(психолого- педагогічні рекомендації гендерного виховання)

·         Ніколи не забувайте,що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття,мислення,емоцій. Виховувати,навчати та навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково – сильно.

·         Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток,не ставте одних в приклад іншим, вони різні,навіть за біологічним віком – дівчатка звичайно старші від своїх однолітків - хлопчиків.

·         Не забувайте,що хлопчики і дівчатка по-різному бачать,чують,відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне – по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.

·         Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними – неправильно й аморально.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

·         Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків охайностітаі старанності у виконанні вашого завдання.

·         Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них час пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути.

·         Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає або не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.

·         Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати – це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

·         Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху – поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.

·         Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.

·         Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.

·         Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.

·         Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими, «лінощі» дитини – сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.

·         Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

·         Дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.

·         3 дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.

·         Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.

·         Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

·         Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї – бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.

·         Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключає слуховий канал, і дитина перестає вас слухати  та чути.

·         Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.

·         Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.

        Перший крик дитини… І перше радісно-тривожне запитання мами: « Хто в мене, хлопчик чи дівчинка?». Проте сучасні породіллі наперед знають, хто має народитися завдяки УЗО, і це чудово, бо таке знання дає змогу молодій сім’ї заздалегідь підготуватися до народження хлопчика або дівчинки: прочитати відповідну літературу, отримати консультацію педіатра, психоневролога, психолога..

        Зрозуміло, що від того, буде новонароджений хлопчиком або дівчинкою, залежить, як складеться його життя.

        А, може, і дійсно стать малюка до якогось віку не має значення, і хлопчики розвиваються так само, як дівчатка?

        Записуючи біотопи мозку немовлят ( новонароджених і дітей перших місяців життя) вчені зафіксували, що мозок хлопчиків та дівчаток вже в цьому ніжному віці працює неоднаково, й у більшості випадків, проаналізувавши взаємодії електричних потенціалів різних областей кори головного мозку, вони могли з великою ймовірністю сказати, якої статі дитина. Але ж вони тільки-но народилися! Дорослі ще так мало встигли їм дати, ще й не почали їх виховувати, а вони вже такі різні. Їхній мозок готовий вбирати інформацію, готовий сприймати й аналізувати усе, що поруч. Але вже на першому місяці життя процеси сприймання і аналізу інформації хлопчиком і дівчинкою різняться.

        А як же наше однакове виховання маленького чоловіка та маленької жінки? Адже у дитячому садочку майже весь педагогічний склад – жінки! Ні, я зовсім не хочу сказати, що вихователі застосовують зовсім однакові підходи у вихованні дівчаток та хлопців, ми, дорослі, теж діти природи й інтуїтивно відчуваємо різницю в їхній психіці, що тільки зароджується. І трохи по-різному розмовляємо із хлопчиком та дівчинкою, використовуємо різні жести і міміку.

        Але є і інший бік справи. Своє ставлення до дитини ми підпорядковуємо виробленим педагогічним правилам і тоді… прощавай, інтуїціє. « Дитина у два роки повинна вміти…». І ми всі сили кидаємо на те, щоб вміла. А яка дитина – хлопчик чи дівчинка? У педагогічній літературі це питання або зовсім не порушується, або висвітлене дуже неоднозначно, розпливчасто. Але ж це важливо! Навіть черговість дозрівання психічних функцій у хлопчика і дівчинки різна. Дівчатка, зазвичай, раніше починають говорити, і весь подальший розвиток психіки проходить на фоні « омовлення». А в хлопчиків те саме відбувається ще на наочно-образному рівні. І це позначиться надалі на особливостях і рівнях розвитку мислення: мовного, образного, просторового чи інтуїтивного. Виходить, уже в ранньому віці не можна підходити з однією міркою до розвитку психіки хлопчика та дівчинки.

        Дві тенденції втілюються й у розподілі живих істот на чоловічих та жіночих осіб, що дає суттєву вигоду в реалізації обох тенденцій. При цьому жіноча стать зберігає у своїй генетичній пам’яті всі найбільш цінні надбання еволюції, і мета її – не допустити цих змін, а чоловіча стать, навпаки, легко втрачає старе і набуває нове: щось із цих надбань може знадобитися в майбутньому або вже зараз, особливо в момент виникнення якихось екстремальних умов. Тобто жіноча стать орієнтована на виживання, а чоловіча – на прогрес.

        Тому природа « береже» жіночу стать, а чоловічої їй « не шкода». На представниках чоловічої статі відпрацьовуються усі « новинки» еволюції. Вроджених ознак у чоловічої статі набагато більше. Жінки ніби « однаковіші». У чоловіків більше і корисних, і шкідливих мутацій ( генетичних відхилень). Так, за  деякими даними, на 100 глухих дівчаток припадає 122 глухих хлопчики. Вади зору теж частіше зустрічаються у хлопчиків. Серед дітей з косоокістю, а також із заїкуватістю, дислексією,  алалією та іншими мовленнєвими дефектами, із затримкою психічного розвитку тощо значно більше хлопчиків. Логопедичні групи дитячих садочків й інші групи для дітей з відхиленнями в розвитку здебільшого складаються з хлопчиків.

        Ось цими розходженнями і визначається висока схильність осіб чоловічої статі до пошуку. І про це слід пам’ятати жінкам-вихователькам, які працюють з хлопчиками. Хлопці-дошкільнята потребують пошукових завдань. Пошуковою поведінкою визначається і потяг до освоєння нового простору, їхня  велика кмітливість у складних ситуаціях, схильність до пошуку нових, нетрадиційних рішень, до  ризикованих вчинків.

        Дівчатка народжуються більш зрілими на 3-4 тижні, а до періоду статевої  зрілості ця різниця сягає близько двох років. Виходить, у початковій школі хлопчики молодші від дівчаток за своїм біологічним віком на цілий рік.

        Виникає запитання: якщо в хлопчиків так багато різних відхилень, якщо серед них багато двієчників, хуліганів, то чому майже всі видатні вчені, художники, письменники, політики, лікарі, композитори, конструктори – чоловіки? І чому багато видатних людей погано навчалися у школі? Напевно, серед двієчників-хлопчаків багато тих, хто так і не зможе реалізувати те, чим  обдарувала його природа. Чому?

        Очевидно тому, що ми не вміємо навчати хлопчиків. Стратегія навчання і в дитячому садку, і в школі найчастіше розрахована на дівчаток. Вчать і дівчаток, і хлопчиків частіше жінки: вдома – мама і бабуся, у дитячому садку – вихователька ( « вусатий нянь» - це теж, на жаль, практично скрізь нездійсненна мрія), у початковій школі – вчителька, і лише в середній і старшій школі зрідка з’являються вчителі-чоловіки. Чи не запізно? Хлопчики і дівчатка вже перетворилися на юнаків та дівчат, і вся підготовча робота до цього непростого перетворення відбулася без чоловіків! А чи може жінка виростити справжнього чоловіка? Навряд чи. А знаєте чому? У неї інший тип мозку й інший тип мислення. Стривайте, а як же батько дитини, запитаєте ви? Так, у кращому випадку він є, але зайнятий здобуттям хліба насущного, а не вихованням власного сина. Ця місія цілком покладена на маму. Завітайте якось на батьківські збори у дитячий садок або школу, переважна кількість присутніх батьків – мами! Не хочеться ні в якому разі образити татусів, які насправді займаються вихованням, але їх чомусь так мало… можна звичайно, звинуватити в цій ситуації економічний стан у державі, але, кладучи руку на серце, далеко не всі тата розуміють, наскільки важлива їхня роль у вихованні дитини.

        А як хлопчики і дівчатка відповідають на заняттях у дитячому садку чи школі? Хлопчики дивляться на парту, убік або перед собою, і, якщо знає відповідь, відповідає впевнено, а дівчатка дивляться в очі вихователю чи вчителю і, відповідаючи, шукають  в них підтвердження правильності їхньої відповіді й тільки після стверджувального кивка дорослого продовжують вже більш впевнено. І в запитаннях дітей прослідковується та сама лінія. Хлопчики частіше ставлять запитання дорослим заради одержання якоїсь конкретної інформації ( « Який у нас наступний урок?», « Що ми зараз робитимемо?»), а дівчата – для встановлення контакту з дорослим ( « А ви до нас ще прийдете?», « Ви нам дуже сподобалися…»), тобто хлопчики ( і чоловіки) більше орієнтовані на інформацію, а дівчатка   ( і жінки) – на стосунки між людьми.

        Встановлено, що чоловіки охочіше займаються пошуковою діяльністю, висувають нові ідеї, вони краще працюють, якщо необхідно розв’язати принципово нове завдання, але якість, старанність, акуратність виконання або оформлення його невисокі. І в школі хлопчик може знайти новий нестандартний розв’язок математичної задачі, але припуститися помилки в обчисленні і одержати в результаті двійку.

        Жінки зазвичай краще виконують завдання вже не нові, типові, шаблонні, але коли вимоги до старанності, опрацювання деталей, виконавчої частини завдання високі. Але це саме те, що вимагають у школі. Спочатку пояснюється, як треба розв’язати задачу, тобто етап пошуку виключається, його бере на себе дорослий, а від дітей вимагають розв’язання типових задач, які розбираються на уроці. Мінімальні вимоги до пошуку і новаторства, максимальні – до старанності виконання. Це добре для дівчаток, а хлопчикові треба ледь недопояснити і наштовхнути його самого на знаходження принципу розв’язку.

        Стосовно чоловічої статі еволюція вела добір на кмітливість, спритність, винахідливість.   Жіночій   статі    важливо    вижити,    і   добір   проходив на адаптованість

( пристосування до мінливих умов життя)ю. тому за несприятливих умов, наприклад, коли наші педагогічні впливи не відповідають індивідуальним особливостям психіки дитини, дівчатка приймають невластиву їм стратегію розв’язання завдань, нав’язану дорослим, і певною мірою, краще чи гірше, виконують її. Хлопчики у такій ситуації намагаються вийти з-під контролю дорослого, не підкоритися йому, тобто адаптуватися до невластивих йому видів діяльності хлопчикові винятково важко. Тому демонстративна та часом девіантна поведінка спостерігається здебільшого у підлітків-хлопців.