ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ

Коррекция почерка у детей, причины плохого почерка   Навыки письма приобретаются детьми с большим усилием. В самом начале этот процесс кажется сложным, кропотливым. Руки устают, а буквы и слова получаются совсем не как у взрослых: коряво, некрасиво, нескладно. Всем детям письмо дается по-разному. Одни в скором времени начинают писать быстро, каллиграфично, а у других возникают трудности. Если вовремя не провести коррекцию почерка, он так и останется корявым, нескладным на всю жизнь. Задача его исправления должна волновать педагогов, самих детей и их родителей. От того на сколько хорошо ребенок овладеет этим навыком будет во многом зависеть успешность обучения в школе. С чего начинается почерк По мнению ученых психологов, физиологов, формирование и развитие письменных навыков начинается в раннем детстве. Их закладка относится к моменту, когда малыш берет в руки карандаш, фломастер и начинает черкать на листе бумаги незатейливые линии, круги, черточки, точки, проще говоря, каракули. Он только учится контролировать движение своей руки. В этом возрасте малыш очень часто вылезает за границы листа, а то и вовсе начинает рисовать на столе, обоях и других предметах. Можно сказать, что его руки работают дальше, чем его голова. Только с подсказками взрослых ребенок начинает понимать, что движения рук во время рисования должны быть не спонтанными, а продуманными, плавными. Лепка, складывание мозаики и пазлов, пальчиковые игры развивают моторику рук, которая отвечает за правильность, последовательность движений. Психологи придают этому факту большое значение. Они говорят о том, что развитие мелкой моторики тесно связано с формированием устной и письменной речи. Графические умения являются хорошим подспорьем, фундаментом письма. До 5-6 лет дети совершенствуют навыки в рисовании. После осознания того, что изобразить можно не только какой-то определенный предмет, но и слова, ребенок начинает рисовать образы букв. Происходит это в возрасте 6-7 лет. Умственное восприятие информации и языковые способности достигают зрелости. Этот период совпадает, случайно или нет, с моментом перехода ребенка в школу, где письму обучают организованно. В начальных классах рождается почерк. У ребенка плохой почерк Многие мамы жалуются на плохой почерк своих детей, обвиняют школьных педагогов в плохом обучении или просто не могут понять истинных причин такого явления. Для начала следует разобраться, а что же принято считать плохим почерком. Некоторые совершенно разные буквы пишутся одинаково, что вводит в заблуждение читающего. Непонятно какую букву он имел в виду. Наиболее часто встречаются примеры похожего написания букв а-я, ж-ш, ц-у, н-п. Неправильно соединены буквы, слова пишутся с разрывом по слогам. Такое письмо выглядит некрасиво, его сложно читать. Слова находятся не на строке, а под или над нею, «гуляют» в произвольном направлении. Иногда можно наблюдать, когда строчки письма «уплывают» вверх или вниз. Буквы в слове сильно отличаются по величине. Наклон превышает 50 градусов, буквы лежат на строке, при этом слова становятся широкими, расплывчатыми, непонятными. Если в письменной речи наблюдаются такие признаки, то можно говорить о том, что почерк подлежит корректированию. Причины плохого почерка Исправить почерк можно и нужно. Чем раньше начать его корректировать, тем легче и быстрее пройдет этот процесс, шансов на успех больше. В юном возрасте любая информация усваивается лучше, сохраняется надолго. Но надо отметить, что плохой почерк указывает на наличие каких-то проблем физиологического, эмоционального и психологического характера. Важно вскрыть истинные причины формирования корявого, нечитабельного письма. Недостаточно развита моторика рук. Ребенку тяжело писать, кисть и пальцы сильно устают, немеют. Также сложной задачей является вырезание различных фигур ножницами, рисование, раскрашивание карандашами, лепка из пластилина, завязывание шнурков. Наследственность. Очень часто почерк ребенка похож на стиль письма одного из его родителей. Корректировка даст результаты только при сильном желании, стремлении, терпении. Пространственное восприятие сформировано плохо. Ребенок путает верх и низ, право и лево. Плохое самочувствие, усталость, недавно перенесенное заболевание. Изменение почерка по этой причине временно. Все нормализуется, как только ребенок наберется жизненных сил, энергии. Обстановка внутри семьи. Если на ребенка оказывается сильное давление, часто возникают конфликты с родителями или, он воспитывается в неполной семье, то это сказывается на душевном, эмоциональном состоянии. Все жизненные проблемы влияют на почерк, по которому, кстати, графологи могут определить психологическое состояние и индивидуальные особенности личности. Основные правила красивого письма В первую очередь следует разобраться с причинами плохого почерка. Но не нужно забывать о простых, но значимых моментах, которые часто не соблюдаются ребятами. Если все делать правильно, то почерк заметно улучшится. На наклон письма влияет положение тетради. Класть ее нужно так, чтобы нижняя часть образовывала с краем стола угол приблизительно равный 30-40 градусам. Проверить правильность положения тетради можно при работе с прописями, имеющими косые линии, которые должны быть перпендикулярны краю стола. Правильный захват и удобная ручка. Правильному захвату необходимо учить уже в то время, когда малыш впервые берет карандаши, фломастеры для рисования. Чтобы правильно держать пишущий предмет надо его положить на нижнюю боковую часть среднего пальца, а указательным и большим пальцем зафиксировать это положение, просто опустив их на ручку. Захват не должен быть сильным, иначе рука будет постоянно уставать, письмо будет медленным, а буква и слова неровными. Пишущий предмет должен быть удобным, оптимальная ширина 7-10 мм. Правильная посадка. Необходимо глубоко сесть на стул, пододвинуться к столу настолько, чтобы впереди оставалось место шириной с ладонь. Ноги согнуты под углом 90%, спина прямая, плечи находятся на одной высоте. Корпус тела может быть слегка наклонен вперед, при этом локти лежат на краю стола, голова не опущена. Если ребенок полностью прислоняется к спинке стула, то локти его должны чуть-чуть выходить за край стола и быть на расстоянии 10-15 см от тела. Такое положение считается идеальным. Регулярные тренировки. Соблюдая три предыдущих условия можно приступать к письму. Чем больше будет практических занятий, тем увереннее, красивее станет почерк. Как развить мелкую моторику Независимо от возраста ребенка, для корректировки почерка необходимо заниматься развитием мелкой моторики рук. Для этого можно использовать различные методы, например: рисование; штриховка; перевод рисунка с помощью кальки или копировальной бумаги; упражнения, типа, продолжи узор, соедини точки, обведи по контуру; аппликации; занятия с игрушками-шнуровками; вырезание из бумаги, картона; пальчиковые игры; лепка; занятия квиллингом; складывание оригами, пазлов. Многообразие способов развития моторики позволяет ребенку проявить свой интерес к какому-то конкретному виду деятельности интересному и увлекательному для него. Родители должны знать, что коррекция почерка это тяжелый труд, требующий терпения, старания от взрослых и детей. Но наградой этому будет красивый почерк, поэтому старания не напрасны. Автор: Эльвира Агачева Статья защищена законом об авторских и смежных правах. При использовании и перепечатке материала активная ссылка на семейный сайт www.list7i.ru обязательна!

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову всього способу життя і діяльності дитини.  Школа з її класно-урочною системою і чинними програмами ставить  дитину-першокласника в певні умови.          

Як показує практика, ці умови вимагають від дитини вміння:

·        організувати свою рухову діяльність;

·        діяти відповідно до вказівок дорослого;

·        аналізувати запропонований зразок (виділяти його з навчального матеріалу).

             Крім того, шкільне життя передбачає певний рівень

·        розвитку мислення і мовлення;

·        навичок мовного спілкування;

·        розвитку дрібної моторики руки і зорово-рухової координації;

·        наявності бажання йти до школи.

     Для визначення рівня готовності дітей для вступу до школи доцільно виявити ступінь шкільної зрілості.

        Під шкільною зрілістю мають на увазі рівень морфологічного, функціонального та інтелектуального розвитку дитини, який дає змогу зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різного роду навантаження, новий режим життя не будуть для неї надмірно стомливими.

Розроблено чималу кількість методик визначення готовності шестирічних дітей до навчання в школі. Кожний шкільний психолог вибирає ряд «зручних»  методик діагностики першокласників під час прийому до  школи. Що мається на увазі під «зручними»  методиками?

По-перше, методика повинна бути зрозумілою для використання психологом і  педагогом початкових класів, які проводять тестування дітей.

По-друге, методика  має  упродовж нетривалого часу давати достатній обсяг інформації.

По-третє,  важливі доступність, зручність і простота стимульного матеріалу.

·        Діагностика проводиться  протягом 20-25 хвилин (не більше).

·         Завдання даються в послідовності, зручній для дитини (якщо немає вербального контакту, то на початку пропонуються завдання невербального плану).

·         Під час діагностики обов'язкова присутність батьків, але вони не повинні бути в полі зору дитини.

·         Перед початком бесіди  потрібно  дати дитині можливість звикнути до нової для неї ситуації.

·         Під час обстеження батьки повинні сидіти ззаду віддалік, щоб дитина спілкувалась не з ними, а з педагогом.

·         Розмовляючи з особливо сором’язливою і боязкою дитиною, можна запропонувати комусь із батьків сісти з нею поряд, узяти її за руку,  щоб заспокоїти. При цьому треба стежити, щоб батьки не відповідали за дитину, не підказували їй відповідь.

·        Розмовляти з дитиною потрібно неофіційно, довірливо.

·        Запитання бажано ставити в усній формі, не ведучи записів. Якщо дитині важко відповісти, її слід побадьорити.

·         Ні в якому разі не слід  лаяти дитину чи  виявляти невдоволення за  неправильну відповідь або коли відповіді немає взагалі.

          Дослідження рівня готовності дітей до навчання показують загалом високий рівень граматичної підготовки дітей. Більшість з них читають текст плавно, швидко, правильно ділять слова на склади, усвідомлюють, що речення складається зі слів. Діти достатньою мірою підготовлені до оволодіння письмом, у них добре розвинена дрібна моторика: у більшості дошкільнят рухи впевнені, вони швидко та легко зупиняють руку.

       Усе це свідчить про те, що навчанню грамоти в дошкільних закладах приділяється достатньо уваги, більше ніж розвиткові мовлення, наочно-образного і словесно-логічного мислення, орієнтації у просторі, формуванню довільної поведінки.

Орієнтація у просторі

    Уміння орієнтуватись  дуже важливе для успішного навчання у школі. Вправи на орієнтацію в просторі становлять для дошкільнят особливі труднощі.     

      Розвиток уявлень про просторові відношення тісно пов'язаний із засвоєнням їхніх позначень словами, тому, формуючи ці поняття, доречно подавати їх парами: верх-низ, над-під, спереду-позаду, ліворуч-праворуч.

      Виконуючи завдання на визначення понять  уліво-вправо, вгору-вниз, уперед-назад, середина, діти часом збиваються, намагаючись угадати правильну відповідь.

Наочно-образне мислення

      Розв'язання під час шкільного навчання  інтелектуальних завдань потребує від учня образного мислення, яке формується й розвивається на основі засвоєних ним узагальнених знань про предмети, явища та події навколишнього світу.

       Важливо, щоб батьки й педагоги заздалегідь подбали про те, щоб дитина набула високого рівня узагальнення та абстракції. З цією метою нові поняття слід подавати за допомогою моделей та схем, які в доступній дошкільнятам формі розкривають приховані якості та зв'язки між об'єктами довкілля, виявлення яких становить для дітей найбільші труднощі. У такий спосіб у дитини формуються тісно пов'язані між собою плани відображення: план реальних об'єктів і план їхніх моделей.

          Наприклад, формуючи уявлення про простір, дітей учать викладати з  геометричних фігур план розміщення меблів у ляльковій кімнаті або розставляти їх відповідно до запропонованого зразка. Згодом моделювання слід поширювати і на нові види діяльності дошкільнят

Словесно-логічне мислення

        Шкільне навчання будується на засвоєнні словесно сформульованих правил. Щоб вільно оперувати ними, дитина повинна мати добре розвинуте словесно-логічне мислення, яке базується на наочно-образному мисленні і є його природним продовженням.

        Старше дошкільня вживає у своєму мовленні слова різного ступеня узагальнення. Проте це не завжди є свідченням того, що діти й справді розуміють відношення між загальним (видовим) і частковим (родовим)  поняттями, що є основою логіки. Дослідження з цієї проблеми доводять, що в дітей старшого дошкільного віку словесно-логічне мислення розвивається значно краще, якщо поняттєві відношення розкривати їм за допомогою наочних моделей з умовно-символічним значенням.

Розвиток мовлення

       Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням — показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова її готовності до шкільного навчання. Добре розвинуте мовленн я передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.

      Мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуте недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їхнього значення, що заважає їм опанувати більш високий рівень образного мовлення. Дуже важливо подбати про збагачення та уточнення словника дошкільнят, учити їх уживати епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва. Тому дитина ще до школи повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту розповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення в дошкільнят.

      Зокрема, їм можна запропонувати такі завдання:

1.Визначити за допомогою запитань (який? з чого? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передати цю інформацію одноліткові.

2 Дати розгорнуті відповіді на запитання за змістом прочитаного.

3.Описати картину, іграшку, предмет.

      Удосконаленню мовлення дошкільнят сприяє їхня участь в інсценізаціях творів дитячої літератури.

      Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, дорослий повинен уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Він мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточнювальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.

      Особистісна готовність дитини до школи — дуже важливий компонент психічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, вчителя, самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.

      Перша важлива умова готовності дитини до постійної праці -  вміння підпорядковувати власні дії виконанню навчального завдання.

       Причиною неуспішного навчання маленьких учнів частіше за недостатній інтелектуальний розвиток або фізичну слабкість буває недостатній вольовий розвиток. Дитині зі слабкою волею важко дотримуватися вимог шкільного життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно найближчими метою та завданням.

       Провідний чинник вольового потенціалу дитини — спілкування з однолітками та дорослими. Соціально значуща для дитини особа є взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.

       Успішність навчання в школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки «учитель — учень».

       Якщо рівень довільності низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі поставлені їй запитання вона сприймає як привід до побутового спілкування, часто не називає вчителя на ім'я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати хід уроку зауваженнями, що не стосуються теми заняття.

     Механізм підпорядкування правилам формується в групових іграх, у ході яких здійснюється двобічна форма контролю: діти добровільно стають носіями певних умовностей і вимог та стежать за їх виконанням.

Друга складова особистісної готовності до школи —  вміння дитини будувати стосунки з однолітками.

       Процес навчання у школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки в товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості теж розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.

       Діти, які не опанували правил спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися до інших: вислуховувати відповіді однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто конфліктні, заздрісні, нерідко агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію до нових соціальних умов, входження в дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання нею норм спілкування та розуміння  необхідності їхнього дотримання.

Третя складова особистісної готовності до школи  -  розвинута самосвідомість, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до неї ставляться інші люди.

        Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці — у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що зумовлюється специфікою віку. Проте в деяких дітей вона буває заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі, оскільки викликає страх невдачі, почуття постійної тривоги. Розвиток у дитини впевненості в собі, становлення почуття особистої гідності досягаються створенням для неї «ситуації успіху»: педагог власною поведінкою має показувати дошкільняті, що розуміє його, радіє успіхам і співчуває невдачам свого вихованця.

        Дуже важливо прищепити дитині віру в свої сили, не допустити  заниженої самооцінки. Для цього треба частіше її хвалити, у жодному разі не сварити за допущені помилки, показуючи, як їх виправити, щоб покращити результат.

         Для підвищення рівня розвитку мислення і мовлення велике значення має участь дитини в колективних іграх у позаурочний час. Потрібно частіше доручати їй виконання ролей, що вимагають прийняття певних рішень, активного мовного спілкування з дітьми (наприклад, роль лікаря, капітана корабля, продавця в магазині і т.ін.)

         Дитині з низьким рівнем розвитку мислення і мовлення з самого початку шкільного навчання повинні бути забезпечені додаткові індивідуальні заняття, спрямовані на більш повне засвоєння нею навчальної програми: пізніше ліквідувати прогалини буде важче. Корисно збільшувати обсяг пропедевтичних знань, що даються дитині (особливо з математики). При цьому поспішати з виробленням навичок непотрібно: працювати треба над осмисленням дитиною матеріалу, а не над швидкістю, точністю і безпомилковістю відповідей на запитання чи  виконання нею певних дій.

Увага!

        Не треба намагатися «натреновувати» дитину на розуміння і виконання завдань для перевірки розвитку мислення і мовлення. Це створить лише видимість успіху, а при зіткненні з будь-якою новою для себе проблемою дитина виявиться так само безпомічною, як і раніше.

        Недостатній рівень розвитку образних уявлень -  одна з причин виникнення труднощів у навчанні не тільки в шестирічному віці, а й значно пізніше (аж до старших класів). Разом з тим, період найінтенсивнішого їхнього формування припадає на дошкільний вік  і початок молодшого шкільного віку.  Тож якщо  дитина, яка йде до школи, має в цій сфері прогалини, їх треба намагатися ліквідувати якнайшвидше.

      Для розвитку образних уявлень надзвичайно важливе значення має образотворча і конструктивна діяльність. Щоб підвищити підготовленість дитини за цим показником, потрібно стимулювати її заняття малюванням, ліпленням, аплікацією, конструюванням з будівельного матеріалу та різних конструкторів. Корисно давати аналогічні домашні завдання: намалювати картинку, зібрати просту модель з конструктора і т.п. Добираючи  завдання, можна спиратися на «Програму виховання в дитсадку».

При недостатньому рівні розвитку дрібних рухів корисними є ті ж види діяльності, що і для розвитку образних уявлень. Може бути рекомендоване нанизування намиста, застібання і  розстібання ґудзиків, кнопок, гачків (у процесі ігор з лялькою – укладання її  спати, одягання для прогулянки та ін.).

     Для розвитку великих рухів важливо домагатися підвищення рухової активності дитини. Не потрібно залучати її до участі в змагальних спортивних заняттях: невдачі можуть спричинити негативне ставлення до зайнять фізкультурою. У цьому разі набагато корисніші заняття, які не мають елементів змагання: фіззарядка, жартівливі ігри типу «Коровай», «Баба сіяла горох» і т.ін. Батькам варто рекомендувати частіше грати з дитиною в м'яч (корисні будь-які ігри з м'ячем), стимулювати її лазіння по сходах і деревах, катання на лижах і т.ін. Дуже корисні заняття плаванням.  

     Важливу роль у підготовці дитини до школи відіграє навчальна діяльність. Навчання старших дошкільнят найефективніше тоді, коли педагог застосовує методи дошкільної, а не шкільної освіти, коли заняття не перетворюється на урок, а будується з урахуванням вікових особливостей дитини на ігрових прийомах.

     Шестирічні діти, які розпочинають навчання у школі, потребують особливої уваги та захисту з боку дорослих. Адже різка зміна позицій, середовища, перехід дитини на довільну саморегуляцію, емоційна нестійкість щодо оцінних впливів, фізичні навантаження потребують перебудови всіх її психічних процесів. Особистісно  орієнтована модель виховання, за якої враховуються вікові та індивідуальні особливості дитини, допоможе встановити з маленьким учнем оптимальні партнерські стосунки, налагодити атмосферу емоційної довіри та розкутості. Саме такий підхід забезпечить умови для повноцінного розвитку особистості дошкільника, гарантуючи йому всебічну психологічну захищеність і сприяючи успішній діяльності дитини в  майбутньому.

        Важливий етап у житті дитини розпочинається з її приходом до школи. Виникає нова соціальна позиція особистості – учень, тобто безпосередній учасник однієї із форм загальнозначущої діяльності – навчальної, яка потребує великого напруження сил. До дитини в цей період висуваються нові вимоги, у неї з'являються нові обов’язки; нові  товариші, нові стосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду. Але чи готова дитина відповісти на нову для неї соціальну ситуацію?

        Під час вступу до школи практично всі першокласники мають щире бажання вчитися. Чому ж у багатьох із них це бажання  зникає, і досить швидко ? Значною мірою це пов’язано з виховними недоліками й недоробками дорослих. Взаємодія з дитиною, контакт із нею, природно, виключає авторитарність, диктаторство, погрози: “ Ось підеш до школи – там тобі покажуть!”, “ Тільки  спробуй мені приносити двійки!” Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчальної праці, підкреслювати її значущість для всіх членів сім’ї. Неодмінно має бути внесена оптимістична нотка, яка засвідчує впевненість батьків у тому, що навчання дитини буде успішним, якщо першокласник старанно й самостійно виконуватиме всі шкільні вимоги.

        Психологічне напруження, яке виникає у першокласників, є результатом реакції на незвичну обстановку, що змінилася. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка. У першокласника є побоювання стосовно однолітків: чи зможе він навчитися, як усі, чи товаришуватимуть з ним, чи не ображатимуть його? Психологічне напруження збільшується фізичним напруженням. Новий режим життя – режим учня – дещо інший порівняно з підготовчою групою дитячого садка. У школі необхідно уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і режиму дня. Деякі першокласники хворобливо реагують на  зміни умов життя: порушується сон, апетит, знижується опір організму до хвороб. Усе це позначається на працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.

        Фізичне і психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора – два  місяці перебування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їх вікові особливості.

        Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткове навантаження і з’ясувати, чи вкладається воно у розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає  відміну  всіх її розваг і зміни навичок, хоча з деякими доведеться розпрощатися. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, продуманіший  відпочинок дитини. Тут немає правила одного дня для всіх. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості сім’ї.

        Уже з перших днів навчання у дітей з’являється так званий фантом шкільної оцінки. Ще будучи дошкільниками, діти мріють отримувати тільки найкращі оцінки. Коли вчитель починає ставити оцінки, дитина сприймає позитивно тільки  дванадцяту, всі інші оцінки для неї негативні. Звісно, першокласник не розуміє синтетичної природи шкільної оцінки, він  колекціонує дванадцяти, немов бойові трофеї, і боїться інших оцінок. Фантом шкільної оцінки багато в чому створюють і батьки. Більшість із них думає, що в 1 і 2 класах їхня дитина має вчитися тільки на відмінно. Серед них існує думка : якщо дитина вже на першій сходинці основної школи не встигає, то вона ніколи не зможе стати хоча б “ середняком”, від репутації ж слабкого учня до закінчення школи не позбутися,  подальшу долю не відмінника батьки бачать у похмурих тонах.

        Що ж приваблює дитину в школі ? Спочатку це переважно зовнішні атрибути шкільного життя – шкільна сумка, зошити, підручники, сама школа, нові друзі.

        Колективна діяльність у класі припускає інтенсивне спілкування і спільну роботу як з іншими учнями, так і з учителем. Не всі діти готові до такої співпраці. Не всі можуть зосередитися  і уважно, не відволікаючись, слухати вчителя, деякі діти і п’ять хвилин не можуть працювати зосереджено. Причини такої неуважності можуть бути найрізноманітніші: це і особливості вищої нервової системи, і швидке виснаження і втомлюваність у зв’язку з поганим здоров’ям, і психологічна неготовність – слабкі, нерозвинені можливості керування увагою і запам’ятовуванням. Байдуже, або навіть негативне ставлення до школи найчастіше виникає не у тих дітей, які на момент вступу знали занадто багато,  а у тих, які  знали надто мало. Недостатня підготовленість приводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як непосильне навантаження. Вона сумлінно виконує всі вказівки вчителя, старається, але в неї все одно  виходить погано. Замість очікуваної похвали вона отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це їй швидко набридає, і вона втрачає інтерес до школи. Якщо ж дитині все вдається, якщо вчитель і батьки часто її хвалять, то навчання буде пов’язане з відчуттям успіху. А успіх – найважливіше джерело позитивного ставлення до занять.

        Найголовніше, що дається дітям у 1 класі, - це не конкретні завдання і навички, а вміння навчатися. Не вдома з мамою і татом, які підлаштовуються під бажання і настрій малюка, а в школі, де він – один із тридцяти учнів, які мають чітко виконувати вказівок  вчителя, що  адресовані всьому класові.

        Психічний розвиток і становлення особистості тісно пов’язані з самосвідомістю, яка наявно виявляється у самооцінці, в тому, як дитина бачить себе, свої якості, можливості, успіхи і невдачі. Самооцінка – це складне динамічне особистісне утворення, один показник особистісної готовності дитини до школи. Відомо: практично в усіх  школярів із труднощами у навчанні самооцінка занижена. Це тим більше тривожно, адже зазвичай шестилітнім дітям властива, навпаки, завищена самооцінка: вони ще не  вміють критично оцінювати себе. Адже занижена самооцінка – результат постійного тиску дорослих, їх невдоволення незначними успіхами дитини, її поганою поведінкою, не старанністю та іншими “ гріхами”. Несхвалення  дорослих породжує невпевненість, а вона веде до нових невдач.

        Самооцінка в молодшому шкільному віці формується переважно під впливом оцінок учителя. Особливе значення діти надають своїм інтелектуальним можливостям і тому, як їх оцінюють інші. Дітям важливо, щоб позитивна оцінка була загальновизнаною.

        Найнеобхідніша умова успішної адаптації в школі – рівень фізичного і функціонального розвитку дитини, стан її здоров’я. Ці показники визначає лікар, а батькам важливо знати фактори ризику.

        Фактори ризику можуть бути несприятливі умови, в яких росте і розвивається дитина. Не потребує пояснень згубний вплив на розвиток дитини постійних конфліктів, сварок, страху, бездоглядності, пияцтва одного чи обох батьків. Також небезпечне і протилежне – гіперопіка, надмірне научування дитини.

        Головне пам’ятати: по-перше, діти, не готові до навчання, можуть учитися, але потребують спеціального підходу, відставання само собою не приходить; по-друге, психологічна функціональна неготовність дитини до навчання, як правило, не існує сама собою, вона тісно пов’язана із здоров’ям своєї дитини і що можна зробити для того, щоб його зміцнити, позбутися тих або інших порушень ще до того ,  як іти до школи.

        І, нарешті такий аспект дитячого здоров’я, про який багато говорять, але неохоче радяться з лікарем, - це психічне здоров’я. В кожному класі вже з перших днів виділяються діти, для яких шкільний режим і  навчальне навантаження непосильні. Неспокійні, плаксиві, вони дуже швидко  втомлюються, лягають на парту або ходять по класу, заважаючи іншим і не звертаючи увагу на вчителя, не можуть оволодіти навичками лічби, письма, читання. І через деякий час виникає питання, чи може ця дитина навчатися у масовій школі ?

        Порушення нервово-психічного здоров’я, про яке ми говоримо, відносяться до категорії так званих прикордонних розладів, тобто тих, які перебувають на грані норми і хвороби.

        Одним із варіантів загальної нервової  ослабленості є так звана невропатія. Її прояви різноманітні:

v     Підвищена нервова  чутливість, схильність до емоційних розладів і тривожність;

v     Швидка втомлюваність при підвищеному навантажені, шумі, задусі, яскравому світлі;

v     Порушення сну ( сон поверховий, чутливий, тривожний або дуже глибокий, міцний; дитина  погано засинає; у неї потреба у денному сні);

v     Такі порушення як енурез, тики і заїкання.

Відтак, якщо дитина прийшла в 1 клас підготовленою, то навчання даватиметься їй досить легко. Але це не означає, що батьки можуть вважати своє завдання виконаним і повністю передовірити  виховання вчителю. Зусилля сім’ї і школи мають доповнювати одне одного, сприяючи формуванню гармонійно розвиненої особистості.