РОБОТА З БАТЬКАМИ
Последний островок игры
Своими мыслями о природе игры в мире взрослом и мире детей с читателями поделился заслуженный деятель искусств, известный режиссер кукольных театров Николай Юрьевич Боровков.
На фото Николай Юрьевич Боровков
Если в наши дни хотят обругать какое-либо художественное произведение, то говорят, что в нем нет элемента игры. Действительно, без игры все становится пресным. Дети мало думают об этом, но много делают и чувствуют, играя.В этом природа их гениальности. Ребенок легко поддается своим чувствами легко переключается с одного эмоционального состояния на другое. Нас этоумиляет, удивляет, а ребенок так живет. Он так устроен, и это очень здорово.Для него игра – это естественный способ существования.
Мы говорим об игре животных, природы. Игра окружает нас повсюду, номы придаем этому мало значения. Взрослые слишком перегрузили жизнь своими рефлексиями и мозговыми оценками. Это печально. Жизнь бывает чревата трагедиями, страданиями и переживаниями, однако она становится естественной и интересной, только когда в ней присутствует элемент игры. Иначе жизнь засушивается и становится рациональной, а в наш век рациональность опасна вдвойне. Мы опираемся на мозги, на рацио, забывая, что все должно быть каким-то образом компенсировано. Чем большемы доверяем своим мозгам, тем меньше верим своим эмоциям, а в результатеперестаем быть живыми людьми, становимся автоматами.
Наша современная жизнь построена так, что мы уходим от ее эмоциональноговосприятия. Радикальное высказывание о том, что искусство умерло, ужене является неожиданным. Основа любого искусства заключается в игре, а длянее необходима определенная мера наивности по отношению к жизни.Наивность же из жизни вымывается реальными обстоятельствами. Как только наивного отношения к жизни не остается в должном количестве, чтобы на этойпочве произрастала какая-то наивная игра, искусство умирает. В этом мнении я не одинок. К примеру, такую точку зрения отстаивает современный композитор и писатель Владимир Иванович Мартынов в своей книге «Зона Opus Posth, или рождение новой реальности». С ней можно соглашаться илине соглашаться, но его аргументы достаточно убедительны.
Единственный островок, на котором искусство произрастает и находит для себя питательную среду, это детство. Там наивность еще не исчерпала себя. Современным родителям можно посоветовать культивировать в ребенкеспособность играть, однако для этого они сами должны быть способны к игре.Они должны уметь получать от нее радость. Засушенного человека игра озадачивает. Он сразу настораживается, боится попасть в неловкую ситуацию,а игра предполагает такую возможность. Человек интересный, веселый, которого все любят, не боится этого. Он готов шутить, готов на любе провокации. а многие люди не готовы, чтобы над ними шутили. В лучшемслучае они готовы стандартным способом на уровне анекдотов шутить над другими. Игра подразумевает свободу. Человеку же часто выгоднее быть подчиненным, соответствующим стереотипу. Тогда он знает, что за это егоне поругают и не подвинут, за это он не должен отвечать. Свободный жечеловек должен отвечать за себя. рабом быть проще. Ему есть на чтожаловаться и не надо ни за что отвечать. А ребенок берет на себяответственность за все. Он знает, что такое хорошо и что такое плохо, ещедо того, как мы ему это объясним. Проводя на границе дозволенного опыты,он осваивает новые для себя сферы познания. Для ребенка игра – своего рода экспериментаторство. Через игру он открывает для себя неведомые сферы жизни. познает легко, играючи. Только такие дети и становятся потом интересными людьми.http://papinjournal.ru/index.php
Дитина не любить читати: чому і що робити? Користь книг
Книги, отримання нових знань про навколишній світ, знайомство з цікавими творами відомих письменників і поетів, увлекательнейшие подорожі в літературний світ - як багато може дати нашим дітям звичайна книжка, що простояла на полиці чимало років. Словом,сьогодні ми пропонуємо дізнатися, що може дати підростаючому поколінню шедеври літератури, і як сприяти тому, щоб читання для дитини стало приємним процесом, від якого можна було б отримувати задоволення.
Читач з народження або про користь книг
Зараз більшість батьків знайомлять своє чадо з книгою, починаючи з віку 6-ти місяців.І такі знайомства тільки на користь карапузові. Адже для даного віку існують книжки саме для самих маленьких діточок, які крім бажання все подивитися, хочуть ще й на зубок спробувати, що ж це за предмет незвичайний. У кожному разі, мама з татом, набуваючи перший книжку для малюка, повинні враховувати його вік,щоб дійсно зацікавити дитину і бути впевненими в безпеці цього подарунка.
Якщо говорити про те, а чи варто малюкам давати книги в такому ранньому віці, то з упевненістю відповімо, що книга є відмінним помічником дитині в плані розумового розвитку, що, безумовно, радує близьких людей крихти.
Чому дитина не любить читати
Не секрет, що деякі діти не особливо люблять читати, і найчастіше не виявляють інтересу до самим книгам з певних причин. Давайте з'ясуємо, а чому ж юне покоління іноді байдуже ставиться до читання, і більше того, навіть не має взагалі бажання читати те чи інше літературний твір:
- дорослі карають дитину читанням. На жаль,дане явище має бути місце щодо виховного процесу. Іноді батьки, бажаючи провчити своє чадо, намагаються таким способом, як покарання читанням, вирішити проблему з послухом. Але погодьтеся, якщо навіть наступного разу син чи донька вже подумають, а чи можна не слухатися маму з татом,то інтерес до літератури тепер може запросто зникнути. Адже замість прогулянки на вулиці зі своїми друзями дитині довелося сидіти вдома і читати певний час якийсь незрозумілий розповідь на його думку. І якщо подібного роду покарання в сім'ї несуть систематичний характер, то природно,бажання у хлопчика чи дівчинки взяти в руки книгу навряд чи з'явиться;
- мама з татом весь час змушують юне створіння читати, і тим самим виконувати настанови вчителя виконувати програмний навчальний матеріал. Звичайно, ніхто не говорить про те, що якщо не вести роботу з дітьми з приводу читання, то вони самі по собі завжди будуть активними читачами.Але від того нюансу, як буде вестися батьками робота щодо самостійного читання дитини, і буде залежати і сам результат даної діяльності.
Розумний підхід у питанні виконання домашніх завдань і бажання мами з татом вирости з сина чи доньки шанувальника літератури буде відмінним варіантом для вирішення проблеми небажання хлопчика чи дівчинки читати різні твори.
Дитина не любить читати: що робити?
Пропонуємо вашій увазі наступні рекомендації,які допоможуть мамам і татам зацікавити їх рідного чоловічка таким захоплюючим заняттям, як читання.
1. Читаємо всією сім'єю. На перший погляд дана пропозиція дещо незвично і дивно для дорослих. Але якщо батьки дійсно хочуть, щоб їхні діти полюбили книги, то потрібно спочатку подавати приклад з самих себе.Можна взяти собі за правило, що, приміром, два рази на тиждень, в певний час вся сім'я збирається вдома, і разом по черзі читають найрізноманітніші книги, не забуваючи обговорювати кожен прочитаний твір. Подібні сімейні вечори за участю юних створінь будуть з часом вважатися в сім'ї відмінним і корисним проведенням часу,завдяки якому дитина почне проявляти інтерес до книг.
2. Даємо можливість дітям самим вибрати собі книгу в книжковому магазині. Щоразу, купуючи разом з батьками чергова збірка казок або пригод, хлопці можуть свідомо зупиняти свій вибір на певній книзі, яка на той момент їм була цікава і потрібна. Погодьтеся,адже так приємно спостерігати за маленьким чоловічком, коли той, взявши в руки, наприклад, нову енциклопедію, з таким натхненням переглядає її і дізнається для себе багато нового і пізнавального.
3.Прісутність в будинку домашньої бібліотеки і наочний приклад батьків проведення часу за книгою також можуть сприяти тому,що через трохи часу дитина сама без всяких нагадувань з боку дорослих візьме книгу і почне її читати.
Як правильно вибрати книгу для дитини
Для вирішення такої проблеми, як небажання дитину читати, дуже важливим моментом є правильний вибір книги для чада.
Нерідко батьки, бажаючи придбати книгу для своєї дитини,перебувають в розгубленості від того, а яка саме книжка потрібна юному створінню. Давайте звернемо увагу на пункти, які якраз допоможуть мамам і татам визначитися у своєму виборі.
Вік дітей. Це важливий момент при покупці книги дітям. Уявіть собі, якщо, приміром, родичі на день народження дитині подарували ту книгу,яка абсолютно не підходить за віком, то говорити про те, що вона якимось чином викличе інтерес, не має сенсу. Навряд чи хлопчик віком 7-ми років захоче почитати казки, призначені для самих маленьких діточок, а однорічний карапуз захоче переглянути книгу з якимись незрозумілими картинками. Тому,цей момент повинен враховуватися старшим поколінням, щоб не зіткнутися з байдужістю юного створіння до прочитання подарованої книги.
Розмір книги. Занадто велика за розміром книга навряд чи буде зручна у використанні маленькій людині, ми не говоримо про безпеку, яка обов'язково має бути в цьому питанні. Ну,а надто маленька книжка може також завдати шкоди очкам дитини. Тому, робимо для себе відповідні висновки.
Присутність в книзі ілюстрацій. Природно, якщо ми хочемо подарувати книгу підлітку, то про картинки не будуть тут грати особливої ролі. Але якщо говорити про дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, то, природно,ілюстрації в книгах мають важливе значення, оскільки завдяки їм діти краще засвоюють інформацію про навколишній світ і можуть запросто по картинках побудувати свій сюжет казки або чарівної історії.
Автор: Зіновіч Ніна
Стаття захищена законом про авторські та суміжні права.При використанні та передруці матеріалу активне посилання на сімейний сайт www.list7i.ru обов'язкова!
| Дошкольное развитие детей: кружки для дошкольников, принципы выбора  Жизнь в современном мире задает нам определенный ритм и правила, обязывает следовать им в учебе и работе. Даже дети вынуждены развиваться в ускоренном темпе, приспосабливаясь к современной действительности. Раньше они начинали учиться и заниматься после 7 лет, а сейчас считается нормальным начинать с 2–4, и это оправданно, ведь терять время – непозволительная роскошь. Сейчас есть очень большой выбор занятий для дошкольников. Исходя из способностей ребенка, всегда можно найти варианты: спортивные и танцевальные секции, музыкальные, художественные и театральные студии, творческие мастерские, развивающие занятия с математическим или лингвистическим уклоном. И все же возникает вопрос: А нужно ли все это? Да, есть и противоположное мнение. Многие родители отказываются заниматься дошкольным развитием детей. И у них есть достаточно веские доводы: - ранние нагрузки вредны для детей;
- раннее развитие бесполезно – к школе ребенок забывает все, чему учился несколько лет назад;
- необходимость раннего развития – это миф для создания спроса на рынке;
- в раннем возрасте ребенок не способен решить, что ему интересно, детям нужно предоставлять право осознанного выбора;
- стремление родителей сделать из ребенка чемпиона может говорить о не очень здоровом желании реализовать в нем свои несостоявшиеся надежды и мечты;
- нельзя забирать у детей беззаботное детство.
Каждое из этих утверждений не лишено доли истины, но все же стоит обсудить их подробнее. Вред ранних нагрузок На самом деле он весьма преувеличен. Мозг ребенка 2–5 лет способен усваивать такие объемы информации, которые взрослым не под силу. Если она преподносится в игровой, интересной форме, ребенок без труда запомнит и усвоит все, что нужно, а слишком сложную или лишнюю информацию дети просто пропускают. Уже ни для кого не секрет, что в раннем возрасте они с легкостью учат языки. При правильном подходе и с хорошим педагогом к школе ребенок может неплохо овладеть 1–2 иностранными языками, и это будет хорошей базой для успешной учебы. Разумеется, нагрузки должны быть по силам ребенку, график занятий и их продолжительность – соответствовать возрастным нормам. Целесообразность Целесообразность раннего развития остается предметом дискуссий. Но, как показывает опыт, знания и навыки, полученные детьми в возрасте 2–5 лет, необязательно пригодятся школьнику, но станут стимулом в его познавательной деятельности, расширят его кругозор. Если сравнить двух детей, один из которых научился читать в 4 года, а второй – в 6, то у первого техника чтения в первом классе буде на порядок выше, а это очень влияет на успеваемость. Кроме того, читающий ребенок получает больше интересующей его информации самостоятельно. Спортивные дети, хорошо владеющие своим телом, будут крепче и выносливее сверстников, учеба им будет легче даваться из-за того, что они уверены в себе, дисциплинированы, умеют преодолевать трудности. К тому же ученые подтверждают взаимосвязь между физическим развитием и формированием нейронных связей у детей – физическая активность делает их более смышлеными.  Финансовая сторона Финансовая сторона вопроса имеет большое значение. Но следует понимать, что деньги, вкладываемые в образование детей, – это инвестиция в их будущее. Ребенок, не имеющий никаких интересов и целей, вряд ли вырастет успешным. При желании сейчас можно найти занятие, не требующее серьезных финансовых вложений. Прекрасные хореографы, инструкторы и лингвисты есть не только в дорогих центрах. Существует множество муниципальных заведений, в которых занятия бесплатные или с символической оплатой. Не стоит пренебрегать дополнительными занятиями в детских садах – так вы сможете, сэкономив время, дать ребенку возможность заниматься чем-то интересным и полезным в привычной для него обстановке, в устоявшемся коллективе. Право выбора Право выбора – это хорошо, но зачастую дети и в 7–10 лет не могут определиться, чего они хотят. Ждать от ребенка самостоятельных решений можно годами, а время будет упущено. Внимательные родители способны рассмотреть в своем ребенке таланты и способности чуть ли не сразу после его рождения. Если малыш артистичный, у него просматриваются вокальные данные, почему бы не дать ему возможность развиваться в этом направлении, и не отдать его в хор или театральную студию? Активному, целеустремленному сорванцу с явными лидерскими качествами просто необходимы спортивные тренировки и соревнования, где он сможет проявить себя в полной мере. Иногда дети бывают очень застенчивыми и им нужно помочь раскрыться, стать раскованными и коммуникабельными, иначе им будет трудно адаптироваться в коллективе. Амбиции Реализация собственных амбиций за счет детей – это крайность. Но это не всегда плохо: если увлечение ребенка интересно родителям, прислушиваясь к нему, не преступая грани фанатизма, можно достичь больших успехов. Беззаботное детство Беззаботное детство – понятие условное. Досуг ребенка не должен быть праздным бездельем. Чем он старше, тем более продуктивно нужно использовать его свободное время. Регулярные нагрузки особенно важны для детей, имеющих проблемы со здоровьем. Любое занятие дисциплинирует, приучает к режиму, учит преодолевать трудности. Но и перегибать палку тоже не стоит, отдых необходим. У ребенка всегда должно оставаться время на любимые игрушки, общение с членами семьи, домашним любимцем.  Как мотивировать детей к занятиям? Большинство детей посещают занятия охотно и с большим удовольствием. Но бывают дети, которые по каким-то причинам заниматься не хотят из-за стеснительности или нежелания покидать свою зону комфорта. Часто они занимаются охотно, но при этом им могут не нравиться некоторые элементы спортивных тренировок или занятий. Обычно это то, что неинтересно или хуже всего получается, например, растяжка или сольфеджио. Если ребенку дополнительные занятия назначаются по медицинским показаниям, ему может быть трудно и больно. В таких случаях стоит много беседовать о том, зачем это нужно. Обязательно спрашивайте педагога или тренера об успехах, и всегда хвалите и поощряйте достижения, подключите к этому близких, ведь ребенку будет приятно чувствовать поддержку. Можете поощрять хорошие результаты небольшими сюрпризами – игрушкой, книжкой, сладостями. Не забывайте, что авторитет учителя или тренера непоколебим. Занимаемся с удовольствием Дошкольное образование и развитие должно быть в радость и вам, и ребенку. Чтобы не превратить их в рутинную повинность, помните: - занятий не должно быть много, выбирайте самые приоритетные. Если у ребенка английский, танцы и вокал, подумайте над тем, чтобы совместить вокал с танцами и посещать, например, фольклорную студию, где дети танцуют и поют;
- дорога к месту занятий – это тоже нагрузка, старайтесь искать что-то поближе к дому;
- у детей должна быть возможность отвлечься, отдохнуть и поесть между занятиями;
- не забывайте о себе. Если в начале года вы полны энтузиазма и уверены, что легко сможете водить двоих детей на разные занятия три раза в неделю, то со временем поймете, что это сложно. Лучше было бы водить их в одну студию, но в разные группы или на разные секции, на одинаковое время и в одном спортивном комплексе;
- пока выбираете кружок или секцию для ребенка, можете посещать пробные занятия. Дайте малышу понять, что он может сейчас передумать, но когда решение будет принято, обратной дороги нет. Если по объективным причинам от занятий придется отказаться, поговорите с ребенком, чтобы он не воспринял это как личную неудачу. Такой удар по детской самооценке совершенно ни к чему.
Дошкольное развитие и образование детей – это не дань моде, а требование, которое диктует жизнь. В гонке за успешностью не забывайте о том, что маленьким детям в первую очередь нужна родительская ласка и забота, семья и отношения внутри нее – это их Вселенная. Только от нас зависит, какую картину мира они нарисуют себе, когда будут познавать его. Автор: Виктория Константинова
Статья защищена законом об авторских и смежных правах. При использовании и перепечатке материала активная ссылка на семейный сайт www.list7i.ru обязательна! |
| Воспитание самостоятельности у детей: учимся приспосабливаться к жизни!  Рождение ребенка у супругов – это событие, награждающее союз мужчины и женщины статусом полноценной семьи. Правда, не навсегда: рано или поздно чадо повзрослеет и упорхнет из семейного гнездышка, чтобы свить свое собственное. Таков закон земного бытия. Но прежде, чем произойдет неизбежное, следует начинать заранее приучать ребенка к самостоятельности, делая это постепенно и ненавязчиво. В противном случае имеется немалый риск вырастить инфантильную, абсолютно не приспособленную к индивидуальному существованию личность, которой придется в условиях общества ох, как несладко… Понятие самостоятельности Удивительное свойство человеческой натуры, позволяющее своему обладателю быть независимым и достичь многих жизненных высот, в той или иной мере заложено в каждом представителе рода Homo sapiens, даже в самом маленьком. Что же конкретно мы понимаем под этим термином? В-первую очередь умение полагаться на себя, собственные силы в выполнении поставленной кем-то задачи и решении возникающих проблем. В такой ситуации легко определить степень развития упорства и общую активность личности. Следующая составляющая этого важного понятия – инициативность. Она выражается не только в каких-то интересных предложениях субъекта, но и обнаруживает способность увидеть необходимость своего присутствия в сложившихся условиях, причем без сторонней подсказки. Самостоятельность – это прохождение пути от постановки цели до получения намеченного результата в одиночку. Данное качество характеризует не столько ум и талант человека, сколько умение правильно употребить дарованные природой способности, объективно оценить в итоге «пожинаемые плоды» своего труда. Другими словами, самостоятельность и самокритичность во многом сходные понятия. Людям независимым чужда излишняя эмоциональность, хотя бы проявляемая на публике. Они умеют держать себя в руках и трезво смотреть на вещи. Более того, самостоятельные натуры довольно быстро адаптируются к новой или нестабильной обстановке, не изменяя своим принципам. Это всегда сильные личности. Как видите, это очень широкое понятие, включающее множество аспектов. На первый взгляд трудно вырастить ребенка таким: независимым и ответственным, но если взяться за дело, пока малыш только начинает познавать окружающий мир, можно добиться превосходных результатов, за которые уже взрослый ребенок скажет вам большое спасибо. Поэтапное развитие личности Первые задатки стремления к независимости дают о себе знать у детей в самом раннем возрасте: 1 – 1,5 года. Это проявляется, например, в желании есть без помощи взрослого, как только малыш научится более или менее самостоятельно держать ложку в руке. Если же мать/отец не идут у ребенка на поводу, их действия чреваты слезами и недовольством чада. В трехлетнем возрасте самостоятельность малыша приобретает наиболее выраженный характер. Стремление к независимости буквально во всем - от бытовых ситуаций до прогулок и игр - обычно сопровождается многократно произносимой вслух фразой, не терпящей возражений: «Я сам(а)!». Но, несмотря на кажущуюся активной позицию, в данный период самостоятельные действия играют всего лишь второстепенную роль. Хотя нельзя не отметить, что к четырем годам эта особенность характера уже абсолютно стабильна. Вообще, описанный этап является чем-то вроде репетиции «переходного возраста», неотделимого от понятия независимости. Самый же яркий расцвет самостоятельности приходится на тот период, когда ребенок становится тинэйджером. Подростки довольно болезненно воспринимают малейшее вмешательство родителей, да и вообще взрослых в их дела, вторжение на их личную территорию, в особенности, если это сделано с целью пожурить, проконтролировать, почитать нравоучения и т.п. «Я сам знаю!», «Это моя жизнь!» - подобные фразы прочно поселяются в лексиконе полуребенка-полувзрослого. И как бы ни было обидно родителям слушать такие высказывания в свой адрес, поделать ничего нельзя – все юные особы проходят данный этап. Ведь именно он способствует окончательному оформлению самостоятельности в полезное личностное качество, открывающее перед человеком необозримые горизонты собственных возможностей. Опять же – не все так плохо. В конце концов, подросток понимает, что как ни замыкайся в своем мире, как ни отделяйся от взрослых, соблюдать правила жизни в обществе, нести ответственность за поступки придется. Постепенно он принимает это в качестве непреложной истины, максимализм сходит на нет, в итоге стремление к независимости завершает свое развитие и укореняется в человеке, но перестает быть уж слишком категоричным. Как вырастить ребенка самостоятельным? Вашему вниманию предлагаются несложные рекомендации, которые можете смело брать на вооружение. • Не бейте малыша по рукам, когда он захочет сделать что-то вне вашего контроля, например, одеться на прогулку. Пусть вас не раздражает его медлительность – постоянная помощь со стороны никогда не научит ребенка самостоятельности. Ваш малыш захотел смахнуть за собой крошки со стола после обеда? Не мешайте, предоставьте ему такую возможность – после, когда ребенок отправится играть или спать, уберете в столовой более тщательно. • Не скупитесь на похвалы в случае проявления вашим чадом самостоятельности. Самый пустяковый поступок: завязал шнурки на ботинках, вовремя убрал игрушки без напоминания, вымыл за собой ложку с чашкой – не должен оказаться незамеченным. Так вы зададите малышу стимул к дальнейшим свершениям. • Не навязывайте свою помощь ребенку, когда он в ней абсолютно не нуждается. Вас не должно раздражать неверное направление в решении какой-либо практической задачи, выбранное вашим отпрыском – пусть найдет правильное сам. Не соблазняйтесь желанием подсказать малышу короткий путь к достижению положительного результата, если тот пошел длинной и трудной дорогой – учатся, как правило, на собственных ошибках. Другая сторона медали – чрезмерная помощь и опека, оказываемая ребенку. Подобная тактика откровенно портит вашего наследника, превращая в тепличное растение и плаксу. Малейшая неудача в результате ваших усилий приведет к истерике, а отказ от подсказки верного решения вызовет бурю негодования. • Интересуйтесь точкой зрения малыша по поводу оформления его внешнего вида. Если станете покупать ребенку одежду, полагаясь вечно только на свой вкус, получите в будущем человека, не имеющего собственного мнения, слабохарактерного индивида. • Дайте понять малышу, что вы являетесь для него старшим товарищем. В то же время ребенок должен почувствовать себя благодаря вашим действиям и отношению к нему таким же членом семьи, как и остальные домочадцы, а не маленьким, ничего не смыслящим человечком. Не бойтесь затевать с отпрыском совместные уборку, приготовление пищи, мытье посуды – это наилучший способ развить в нем самостоятельность, заложенную природой. Задавшись целью воспитать личность, не знакомую с понятием инфантилизм, не перегните палку. У ребенка обязательно должно быть детство, в котором во взрослого человека можно пока просто поиграть – в качестве тренировки. Автор: Пономаренко Надежда
Статья защищена законом об авторских и смежных правах. При использовании и перепечатке материала активная ссылка на семейный сайт www.list7i.ru обязательна! |
Якi ви батьки
Занадто тривожні або недостатньо чуйні, надто панібратські або всім незадоволені батьки. Багатьом з нас хочеться знати більше про свої мінуси і плюси. Дитячий психолог Анн-Катрін Перно-Массон пропонує нам питання, які корисно час від часу собі задавати, і поради, які допоможуть підвищити нашу батьківську майстерність.
Проблема: вам не вдається завоювати повагу. Ви вагаєтеся між потуранням і жорсткими вимогами. Загрози покарання не діють, правила сімейного життя змінюються під настрій. І інша крайність: суворі кари при найменшому порушенні правил, відсутність діалогу з дітьми, строгий контроль за тим, як і куди вони йдуть, коли повертаються, з ким спілкуються і що роблять у школі. Потурання породжує конфлікти (коли влада не застосовується, за неї йде безперервна боротьба), але ще і викликає тривогу у дітей, які позбавлені чітких уявлень про межі (що дозволено, що заборонено). Авторитарність теж провокує конфлікти (особливо в спілкуванні з підлітками), а відносини з позиції сили, які вона породжує, заважають розвитку (пасивність, втрата впевненості у собі).
Порада: розвивайте впевненість у собі. Шукайте точку рівноваги. Щоб не впадати в крайності, розглядайте авторитет, як синонім відповідальності. Авторитет батьків - наслідок їхньої здатності робити вибір та наполегливо проводити в життя те, що вони вважають справедливим, правильним і необхідним для розвитку. Авторитет виникає на основі домовленостей, правил, єдиних для всіх членів сім'ї, наших особистих цінностей і переконань, особистості дитини. Батьки - освічені деспоти: вони питають поради, запрошують до діалогу, вислуховують думки, але приймають рішення самі і забезпечують його виконання. Чому б не зробити традицією сімейні ради, перш ніж заганяти себе в глухий кут? Нехай всі члени сім'ї по черзі висловлюють свої міркування, критикують, вимагають, після чого батьки, домовившись між собою, оголосять рішення. Воно стане обов'язковим для всіх правилом.
Запитайте себе: чи слухаються вас діти через той проміжок часу, який здається вам розумним, і відповідно до можливостей їхнього віку? Чи часто ви порушуєте заборони на очах у дитини, при цьому нагадуючи їй, що так робити (як ви зараз робите) не можна? Наприклад: «Я можу переходити вулицю на червоне світло або їхати в автомобілі не пристебнувшись, але ти ніколи так не роби!»
Малюку від 2-х до 5-ти років. Найперші правила, які вiн повинен засвоїти, стосуються його безпеки. Головне питання, яке корисно собі задати: чи піддає вiн себе небезпеці, коли не слухається? Чи не порушує ваші заборони щодо гарячої плити або відкритих вікон? Чи дає вам руку на вулиці, особливо коли ви переходите з ним дорогу?
Дитині від 6-ти до 11-ти років. Щоб зрозуміти свій стиль виховання, поспостерігайте за собою. Наприклад, коли ви кличете вечеряти, який самий звичний і передбачуваний сценарій? Як ви думаєте, чому робиться саме так? Дитина негайно слухається і приходить. Вона боїться, що ваша реакція буде різкою? Боїться, що ви її розлюбити? Вона засвоїла, що потрібно все робити вчасно, щоб життя йшло гладко чи просто голодна? Вона приходить після того, як ви два або три рази спокійно покликали. Вона не йде, незважаючи на те, що ви вже кілька разів покликали. Що ви думаєте? Що ви робите?
Приватне життя. Проблема: ви хочете знати все. Ви випадково не плутаєте довірливість і надмірну (задушливу) близькість? Дорослі можуть жити нарозхрист (у родині ні в кого немає секретів) або бути занадто нав'язливі («Я завжди поруч, я все про тебе знаю»), але результат буде один: недостатня повага до права кожного на особистий простір. Надмірна відвертість між батьками і дітьми, інтимні стосунки пари, які бачать діти, відсутність стриманості в емоціях чи тілесних контактах. У всіх цих випадках захоплення батьками особистого простору дитини негативно впливає на неї: виникають труднощі у набутті автономії, емоційні або сексуальні проблеми, зменшується упевненість в собі.
Порада: знайдіть вірну дистанцію. Головне - поважати особистий простір кожного, тобто визнати, що сім'я складається з окремих, несхожих особистостей. Повага до дитини починається з пояснення їй того, що вона є господарем власного тіла. Необхідно також, щоб вона мала власну територію, право на секрети, могла вибирати собі одяг. Дитинi також повністю належать її ідеї, емоції і почуття. У неї є право висловлювати їх або тримати при собі. Вірна дистанція у відносинах припускає, що ви повинні відмовитися від думки все знати. І виявляти стриманість, не демонструючи все своє доросле життя «без купюр».
Запитайте себе: чи закриваєте ви двері в спальню? Якщо так, то чи стукають чи діти, перш ніж увійти? Ви дозволяєте брати ваші речі, папір, ножиці або інші приналежності? Чи завжди дитина повертає їх на місце? Чи вважаєте ви, що в «хорошій сім'ї» потрібно завжди і все робити разом? З тих пір, як у вас з'явилися діти, ви вже їздили кудись без них? На скільки часу і як часто ви їдете? Ваша пара і ви особисто зуміли скористатися цією паузою в будні чи тривога і відчуття провини були занадто сильні?
Сімейна ієрархія. Проблема: ви плутаєте ролі. Змішання ролей батьків і дітей дуже небезпечне. Ви впевнені, що у вашій родині різниця у статусі досить ясна? Якщо немає чіткого розподілу сімейних ролей і визнаної всіма ієрархії, панує плутанина - і в домі, і в головах. Панібратські стосунки, батьки-підлітки, перевантажені відповідальністю діти, взаємозамінність в тій чи іншій функції, загальне потурання. Коли сім'я заплутується, діти губляться. Тим часом відомо, що кожен на своєму місці - це основний закон сімейної та психологічної гармонії. Щоб стати особистістю, дитині необхідно зіткнутися з кордонами, мати справу зі зрілими особистостями і отримати тверді і тi, що вселяють довіру, орієнтири.
Порада: ведіть себе у відповідності зі своєю роллю і віком. Сім'я - це не весела компанія приятелів: батьківська пара і діти повинні займати різні місця в сімейнiй ієрархії. Взяти на себе роль батька означає ще й примиритися з необхідністю іноді робити неприємні речі: забороняти, карати, критикувати і обмежувати. Це не завжди легко, але набагато потрібніше дитині, ніж батько-демагог, батько, який уникає відповідальності, або добренький батько. Можна бути товаришем своїй дитині, але при цьому залишатися дорослим і не намагатися подолати межу, що розділяє покоління. Іншими словами - не заздрити ні волі, ні молодості, ні безтурботності власних дітей.
Так - запозиченню деяких речей, нi - загальному гардеробу, так - тому, щоб запитати поради чи думки своєї дитини, ні - спробам втягнути її у процес прийняття рішень дорослих, так - спільним розвагам, ні - систематичному складенню життя пари в жертву сімейного життя!
Запитайте себе: Чи вважаєте ви, що в родині тільки батьки мають право приймати рішення? Чи так відбувається у вашій родині? Чи вважаєте ви, що кожен член родини повинен мати рівний голос при прийнятті рішень? Чи так йдуть справи у вашій власній родині? Чи вважаєте ви, що в житті кожен самотній і що діти повинні якомога раніше навчитися самостійно справлятися з труднощами?
Взаємодія батьків. Проблема: ви не можете домовитися між собою. Ви - батьки-суперники, ваші думки сильно розходяться або у вас не виходить знайти баланс у розподілі відповідальності? Як би там не було, ви не можете діяти злагоджено, і цим користуються діти. І завжди собі на шкоду. Подружня пара – це, в першу чергу, команда вихователів. Коли один з двох бере на себе всю відповідальність або коли його рішення другий піддає сумніву, діти користуються цим для того, щоб захопити побільше влади або подбати про дотримання власних інтересів. Результат: постійні конфлікти, авторитет батьків падає, а діти не знають, кому вірити.
Порада: дійте згуртовано. Згуртованість не означає одностайність. Можна погоджуватися щодо мети, але розходитися в питанні про засоби. Створити команду вихователів - значить викласти партнеру свої переконання, сумніви, пропозиції, потім вислухати його і разом вирішити, яку лінію поведінки обрати. Уникайте серйозних суперечок в присутності дітей і ніколи не принижуйте при них партнера. Дітей можна запитати про те, якому рішенню вони б віддали перевагу, але не можна закликати їх у свідки під час конфлікту.
Запитайте себе: чи здається вам, що в питаннях виховання один з вас (причому не ви) схильний все вирішувати одноосібно? Влаштовує це вас? Чи думаєте ви, що його це влаштовує? Чи отримують ваші діти те виховання, яке їм підходить? Чи вважаєте ви, що чоловік переклав на вас всю відповідальність за виховання? Влаштовує це вас? А його? Чи здається вам, що хтось із вас занадто (або недостатньо) суворий з дітьми? Ваш чоловік часто говорить, що ви занадто суворі (або недостатньо суворі), - так це чи не так?
Проблеми зі спілкуванням
Через що у дитини можуть виникнути проблеми зі спілкуванням? Дуже часто маленькі діти виховуються в обмеженому колективі (бабусі, няні). І тому, в більшості випадків, мають недостатній досвід спілкування з однолітками. А в більш дорослому віці їм важко знайти правильний контакт. Причиною проблем зi спілкуванням може бути і недостатність концентрації уваги, тоді діти не можуть засвоїти правила гри, не можуть почекати черги, часто бувають образливими, агресивними.
Чи повинні батьки втручатися в процес спілкування, щоб уникнути сварок, бійок? Чи нехай самі виплутуються, досвіду набираються? Поки дітям нічого не загрожує, батьки - просто спостерігачі. Але навчити вирішувати конфлікти без бійок, навчити миритися батьки, безумовно, повинні.
За якими ознаками можна визначити, що проблеми в спілкуванні з оточуючим світом вимагають медичного втручання? І до якого лікаря треба звернутися? Якщо конфлікти виникають скрізь - удома, в садочку, в школі, на дитячому майданчику, в гостях, швидше за все, є глибока проблема. А почати треба з невролога, що добре розбирається в психологічних проблемах.
Зі скількох років малюк починає говорити? До якого віку можливі затримки у розвитку мови? Дитина в однорічному віці, зазвичай, може говорити 10 слів, але це не чіткі слова, а особисті позначення, імітації голосів тварин - ав-ав, няв, кар-кар, а також короткі слова - дай, на, мама, тато. Але є діти, які починають говорити пізніше. Насторожити може відсутність у дитини до 1,5 років губних складів - ма, па, ба, а також погане жування, попирхування. А от дуже ранній розвиток мовлення, особливо у дівчаток, може насторожувати розвитком синдрому гіперактивності.
Якi найпоширеніші дефекти мови? У якому віці треба починати їх виправляти? Затримка мовного розвитку, повна відсутність мовлення - алалія, порушення вимови звуків і заїкання. Якщо у два роки не сформована фразова мова, краще відвідати невролога, і залежно від патології невролог направить або до логопеда, або призначить курс лікування і дасть рекомендації. Заїкання може виникнути в будь-якому віці, часто воно дуже важке і важко піддається лікуванню. Чим раніше, в такому випадку, буде розпочато лікування і надана психологічна допомога, тим кращi будуть результати у дорослому віці.
Лікарі стверджують, що деякі дефекти мови, не виправлені в дитинстві, призводять до проблем у розвитку особистості. Чи це так? Дефекти мови не призводять до змін особистості. Але при заїканнi дитина може соромитися свого дефекту і стає менш комунікабельною.
У якому віці починати вивчати іноземну мову? І скільки мов можна вивчати одночасно? Якщо дитина росте в білінгвальному середовищі (тобто там, де говорять на двох мовах), питання вирішується саме по собі. Такі діти, зазвичай, легко засвоюють дві мови, і розвиток на обох мовах йде без затримки. Оптимальний вік навчання майже будь-якій мові - 7-8 років. Бажано обмежитися двома іноземними та рідною мовою.
Мовний розвиток малюка
Варто дитині вимовити перше слово і навколишні починають цікавитися, що саме вона ще вміє говорити. Дитина росте і вимоги до неї теж. І ось вже фраза «мама, ням-ням!» викликає не розчулення, а занепокоєння. Чи не запізнюється мовний розвиток малюка і як прискорити прогрес?
З чого починається слово? Мова маленької дитини формується задовго до того, як вона вперше усвідомлено скаже слово «мама». З самого народження дитина чує голоси батьків і намагається запам'ятати все, що чує. Приблизно у віці двох місяців малюк вперше наважується на розмову. Починає не просто кричати, а вимовляти звуки за участю губ і язика. До трьох місяців гуління досягає свого максимуму, і тут багато що залежить від мами з татом. За перші успіхи дитину обов'язково треба хвалити, посміхатися їй і навіть плескати в долоні. Ці перші діалоги стимулюють процес розвитку і розуміння мови. З їх допомогою малюк розрізняє інтонацію, потім слова, що позначають предмети та дії.
Наступний етап - белькотання. Як правило, він припадає на період від чотирьох до семи з половиною місяців. Це мимовільна фізіологічна реакція, яка свідчить про комфортний стан дитини та її хороший настрiй. Спочатку дитина видає короткі звуки, що зовні нагадують поєднання «приголосний - голосний» і поступово ускладнюються. Замість протяжного «тя-тя» ви цілком можете почути щось на кшталт «бі-дя-дя-да-ба-да-ма-ня». Але не варто приймати це за справжню мову. Як правило, навіть довгоочікувані поєднання «ма-ма» і «та-то» на цьому етапі - всього лише склади.
До дев'яти-десяти місяців дитина вимовляє окремі слова, що складаються з однакових парних складів: ма-ма, та-то. Зазвичай, до року словник зростає до десяти-дванадцяти, а іноді і більшої кількості слів (баба, киць, му, бі-бі). Часом здається, що малюк говорить своєю власною мовою, створюючи цілі фрази, роблячи твердження, ставлячи питання і так далі. Як правило, з поповненням словникового запасу ця стадія поступово сходить нанівець. І те, як швидко це відбудеться, в чомусь залежить від зусиль батьків.
Починаємо розмову. Як кажуть логопеди, запобігти помилкам під час формування мови куди простіше, ніж потім їх виправляти. Основні поради фахівців батькам звучать наступним чином - доброзичливість, терпіння, правильність вимови. Вся справа в тому, що мова формується по наслідуванню, тому велику роль у формуванні її в цей період відіграє чітка, некваплива розмова дорослих, які оточують дитину. Предмети треба називати правильно, не спотворюючи слова, не імітуючи мову дітей. «Кося», - стверджує малюк, показуючи на картинку з конем. «Так, правильно. Це кінь. Кінь з гривою. Де очі у коня? Ось вони оченята», - відповідає мама. У цей період необхідно розвивати пасивний словник (це ті слова, які дитина ще не вимовляє, але співвідносить з предметами). Скажімо, той же ротик, очі або пальчики дитина не зможе назвати ще довго, але показати - запросто.
До двох років словник у дітей має налічувати мінімум 50 слів. В цей же час формується і фразова мова. Спочатку це прості фрази з двох-трьох слів, поступово до трьох років вони ускладнюються, а мовна норма становить близько 250 слів. При нормальному розвитку мови до п'яти-шести років у дитини спонтанно коригуються фізіологічні порушення звуковимови «сяпка» стає «шапкою», а «калявас» нарешті стає пилососом. До семи років дитина правильно вимовляє всі звуки рідної мови. Залишаються деякі питання щодо відмін і відмінків.
Робота над помилками. З малюками батьки частенько говорять на «мові нянь» - «ав-ав», «ба-ба», «бай-бай», «бо-бо», «де-так», «му-у-у», «няв-няв», «ням-ням» і так далі. Це відповідає здібностям малюка до вимовляння звуків, і так говорити можна. Але досвідчені педагоги радять називати предмет, який зацікавив дитину, і повною, і спрощеною назвою: «Ой, дивися, ворона летить: «кар, кар». А от кицька йде: «мяу-мяу-мяу». При цьому в пасивний словник потрапляють обидва слова, а в активний - спочатку лише одне, більш фонетично легке. Потім обидва варіанти можуть використовуватися дитиною одночасно, тобто вона буде говорити то «гусак», то «га-га», то «лялька», то «ляля». Тому в період з 1,5 до 2,5 років батькам краще відмовитися від вживання в своїй промові більш легких слів.
У промові дітей від року до двох, що вже навчилися узагальнювати, може відбуватися так зване помилкове узагальнення - розширення сфери використання слова. Так, словом «тяй» вони можуть називати не тільки чай, але і компот, воду, а також чашку, чайник і самовар. У словнику півторарічної дитини розширений сенс може мати половина всіх використовуваних слів, але якщо ситуація не виправилася до чотирьох - п'яти років варто бити тривогу. Допомогти дитині заговорити раніше можна не тільки спеціальними фонетичними вправами, а й розвитком дрібної моторики. Чим краще розвинені руки, тим краще малюк говорить. А значить, необхідно ліпити, шнурувати, застібати гудзики, складати пазли і малювати. Результат не змусить себе чекати.
Коли відвідати лікаря? Навіть якщо дитина лопоче на всю, її бажано показати логопеду в два, найпізніше - в три роки. Якщо трирічна дитина говорить тільки окремі слова, які важко зрозуміти, не становить фрази, її беруть на облік у поліклініці, регулярно спостерігають логопед і невролог. Якщо розумовий розвиток відповідає віку, дитина все розуміє і виконує, наприклад «поклади кубик в коробку», рекомендуються вправи зі стимуляції мовної діяльності. Немає ніякого прогресу, радять логопедичний дитячий сад, де з дитиною будуть займатися фахівці. Якщо порушення мови вчасно не виправити, ці проблеми підуть з дитиною по життю і неуспішність у школі їй майже забезпечена.
Поради батькам. Логопеди рекомендують проводити такі заняття:
* пльчикова гімнастика (добре поєднується з віршиками і потiшками),
* вправи для губ (посміхнутися, подути, відкрити рот),
* поєднання рухів губ і видиху (па-па-па, так-так-так і інші),
* вправи для мови (праворуч, ліворуч, в трубочку, дістати до носа).
Тривалість занять залежить від віку і працездатності дитини і не повинна перевищувати 15-20 хвилин.
