КОНСУЛЬТАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

Традиційно казки були одним з найважливіших інструментів виховання. Наші предки, самі того не знаючи, керуючись лише інтуїцією і любов'ю до дітей, винайшли найбільш ефективний спосіб виховання почуттів. У наш час психологи привласнили цим методом назву «казкотерапія». 

В народних казках зібраний багатющий досвід людства, багато з них створені на основі біблійних сюжетів. З перших років життя людина за допомогою казок пізнає світ, отримує уявлення про добро і зло, про різноманіття людських відносин. За допомогою яскравих образів казка вчить, розвиваючи уяву малюка і не нав'язуючи, при цьому, нудних правил. Читати казки дитині перед сном - найважливіший обов'язок батьків, уникати якого ми не повинні ні за яких обставин. Вважається, що казки, прослухані в дитинстві, закладають глибоко в підсвідомості людини потужний механізм психологічного захисту - віру в чудеса і можливість знайти вихід у будь-якій складній ситуації. Цей механізм включається в найважчі моменти життя і дозволяє людині їх подолати. Тому складно переоцінити значення казок в житті малюка. Тим більше, неприпустимо замінювати їх переглядом телевізора. Крім того, психологи вважають, що людина несвідомо обирає улюблену казку, як модель свого дорослого життя, і дуже часто керується казковими сюжетами. 

Звичайно, казки бувають різні. До 5-ти років не варто читати деякі казки Андерсена - вони дуже красиві, але часто з сумним кінцем. Казки братів Грімм не читайте дітям перед сном, оскільки сюжети з німецької міфології можуть вражати навіть уяву дорослих (чого вартий один образ дівчинки з відрубаними руками, яка несла їх у мішку за спиною). Для малюків краще вибирати добрі казки з хорошим фіналом. Після 5-ти років діти вже добре розуміють відмінність казки від реального життя, можуть самостійно оцінювати персонажів, і їх бібліотека може поповнюватися різними сюжетами. Казкою можна лікувати, коректувати поведінку малюка. Ось основні прийоми казкотерапії, дуже зрозумілі і легко доступні кожній уважнiй мамі: 

1. Підбирайте казки в залежності від того, які негативні сторони характеру хочете підкоригувати. Наприклад, жадібність дуже добре представлена в «Казці про рибака і рибку». Якщо зростає невпевнена в собі дівчинка, їй підійдуть «Попелюшка», «Русалочка». Причому не потрібно нав'язувати обговорення казки з дитиною, вона буде робити висновки сама. Якщо почне задавати питання, чудово, тоді зможете задати правильні орієнтири. 

2. Після прочитання казки краще не обплутувати дитину моралями («ось бачиш, як погано вчинив цей хлопчик і був покараний...»), а запропонувати нетрадиційні способи обговорення. Наприклад, попросити намалювати пам'ятнi ситуації, придумати гру за казкою, підібрати мелодії, які підходять під настрій того чи іншого сюжету. Це допоможе дитині краще засвоїти витягнутий з казки досвід, а вам - краще зрозуміти свою дитину. 

3. У казкотерапії використовуються індивідуальні казки. Навчіться придумувати казки, максимально схожі на реальну ситуацію. Герой казки повинен бути схожий на вашу дитину, це відразу приверне її увагу. Життя головного героя, ситуації, в які він потрапляє, повинні бути такими, щоб дитина впізнала в них себе. Основна ідея казкотерапії - казковий герой (а з ним і дитина) шукає вихід і знаходить його.

Варто з'явитися дитині на світ і її батьки починають змітати з прилавків магазинів кубики, ляльки, м'ячі, машинки з радіоуправлінням, велосипеди та iншi iграшки. А малюк доросте до половини з цих розваг тільки через кілька років. Батьки купують іграшки для себе. Такий підхід не просто не несе користі маленькій людині, але й може завдати шкоди. 

Спільні ігри. Розвиток неможливий без гри, а, відповідно, і без іграшок. Навіть якщо їх в вдома багато, малюк все одно знайде собі розвагу серед каструль, молотків і маминої косметики. Нерідко так і виходить, що найулюбленішою іграшкою стає не рожева Барбі і супернаворочений вертоліт, а мітла і совок чи мамин гребінець. Кожному віку відповідають певні навички, а значить і іграшки, з якими можна займатися. Для самих маленьких дітей підходять стукальця та брязкальця. Для старших - рамки-вкладиші, шнурівки, звукові лото, доміно, лабіринти, ляльки-рукавички, пазли, мозаїки. Потім іграшки стають більш «розумними», можуть навчити малюка розбиратися в довжині, вазі, ширині і звучанні. Деякі батьки скептично ставляться до можливостей дитини: «Ні, наша в це грати не буде, не вистачить посидючості». Але ж ця якість не є вродженою, її треба розвивати, а в цьому якраз і є роль розвиваючих іграшок. І навіть якщо сьогодні малюку не достатньо терпіння, щоб правильно скласти пірамідку, позаймавшись з нею якийсь час, ви з подивом виявите прогрес. Нерідко батьки купують і те, до чого їх дитина ще не доросла. Звикшись з такою іграшкою, як з предметом інтер'єру, зацікавити її знову буде непросто. Все це означає тільки одне: підходити до вибору іграшки треба серйозно. 

Не менш серйозно необхідно підходити і до процесу гри. Для того, щоб дитина навчилася складати пірамідку, сортуючи круги за кольором і розміром, вона повинна виконати цю операцію з мамою-татом, бабусею-дідусем (присутність дорослого в роботі з розвиваючими іграми обов'язкова), причому не один раз. Багато батьків розвиваючі ігри використовують, як можливість посадити дитину в кутку, щоб вона там тихенько займалася сама з собою. Такий підхід вкрай неправильний і неприйнятний. Саме з цього поступово і виникає відсутність комунікативних навичок і стійка любов до самотності, яка з роками тільки прогресує. У результаті дитина виростає замкнутою, йти в садок і спілкуватися з іншими не хоче, та й пізніше страждає від того, що ніхто не розуміє. Робіть висновки. Купуючи іграшки, майте на увазі: те, що дитині здається простою грою, є інструментом розвитку і роботою для батьків. Від того, наскільки правильно ми скористаємося ними, залежить і кінцевий результат - звички, характер, успішність у школі. 
Видима простота. Отже, підійдемо до питання з практичної точки зору і розділимо іграшки на три групи. В першу входить все, що відноситься до соціально-емоційної сфери, розвиває комунікативні навички і допомагає в рольових іграх. Це майже живі плюшеві зайчики, їжачки, ведмедики і ляльки з усім приданим, а також набори для ігор в лiкаря, продавця і пожежника. До другої належать предмети, навчаючі співвідносити форму, розмір і розташування окремих деталей. Це всілякі лабіринти, кубики, мозаїки, пазли, лото і доміно. У третю групу можна сміливо визначити все те, що розвиває фізичну силу і спритністьмалюка - м'ячі, обручі, скакалки, мотузки. Бажано, щоб у дитячому куточку знайшлося місце для всіх трьох типів іграшок. Причому, тут важлива не їх кількість, а якість і багатофункціональність. Але не треба забувати про те, що у кожної іграшки має бути своє місце, щоб малюк міг сам підійти, взяти, а пізніше покласти її назад. 

Багатофункціональним, наприклад, може бути кухонний комбайн, - подумають батьки. Як таке поняття віднести до іграшок? В даному випадку все дуже просто. Якщо це доміно з зображенням тварин, його можна не тільки складати за завданням зайчик до зайчик, а й використовувати для того, щоб наслідувати звуки намальованих звірів. До речі, зверніть увагу на те, як зображені брати наші менші: у дитини, яка не бачила на власні очі ведмедя, може скластися неправильне уявлення про цю тварину, якщо перед нею, наприклад, машинка-ведмідь через великі вуха більше схожа на мавпу. Таку іграшку краще залишити на полиці магазину. Іноді більш корисними та цікавими можуть виявитися ті іграшки, які батькам здаються зовсім простими. А ви спробуйте самі скласти «Никитинськi квадрати», а потім позмагатися зі своїм малюком. 

Якби всі іграшки були абсолютно безпечними і їх без страху можна було б вкусити, помацати і покрутити. На жаль, бажання дітей не завжди збігаються з якістю іграшок, представлених на полицях магазинів. Нерідко гумові іграшки пресуються з неякісних матеріалів, дерево покривається токсичним лаком, а лабіринти виготовляються з пластмаси, що кришиться в руках. У результаті дитина може поранитися, проковтнути пластмасову деталь, засадити скалку. 

Немовлята, як і старші діти, не потребують розкішних іграшок, з якими вони навіть не знають, як поводитися. Такі іграшки доставляють радість і задоволення, головним чином, тим дорослим, які їх дарують, але дуже рідко трапляється, щоб дитина до них прив'язалася. Вони стануть розпізнавальними знаками її кімнати, прикрасою, а згодом спогадом, тому що цей метровий ведмідь, ця розкішна лялька, з якою дівчинка навряд чи зможе грати навіть у дворічному або трирічному віці, залишаться у неї в пам'яті, стануть віхою певного періоду її дитинства, але ніколи не стануть друзями. Дитина тільки дивиться на такі іграшки, розглядає їх.

По-справжньому їй потрібні предмети, якими вона може маніпулювати, крутити їх на всі боки, намагатися розламати, смикати, відривати якісь частини, засовувати в рот і кусати. Пізніше вонв причепиться до особливо улюблених іграшок, ляльки та ведмедя, буде укладати їх з собою спати, розповідати їм історії.

Iграшки повинні бути такими, щоб дитина могла брати їх в рот, повинні розвивати в неї точність рухів і не містити ніяких дрібних деталей, які можна відірвати і проковтнути, нічого такого, що представляло б небезпеку для малюка. Фарби повинні бути міцними.

В даний час випускається дуже багато іграшок, які цілком підходять - від гумових фігурок до наборів кубиків, що вкладаються один в іншій на зразок матрьошок. Якщо ви підвішуєте над ліжечком, наприклад, брязкальце, не поспішайте з цим, найбільш підходящий для цього вік - 2 місяці, і розміщуйте іграшку таким чином, щоб погляд лежачої на спині дитини природним чином на неї прямував.

Ігрова діяльність повинна бути основним елементом життя до 12- 13-ти років.

Дерев'янi iграшки
для дiвчинки

Для батьків маленької дівчинки проблема вибору хорошоої іграшки нерідко перетворюється на нерозв'язну і тяжку дилему. З одного боку, хочеться, щоб дитина не тільки гралася, а й розвивалась за допомогою нової іграшки, з іншого - бажання відповідати всім вимогам маленької капризулі часом перекреслює надії на корисність обраної покупки. 

Нерідко з таким трудом вибрані іграшки для дівчинки потрапляють в немилість вже на наступний день і припадають пилом на полиці без уваги своєї маленької господині. Чому так відбувається? Не поспішайте звинувачувати в розбещеності, адже якщо придивитися до асортименту сьогоднішніх магазинів іграшок, можна побачити, що іграшки для дівчаток не відрізняються ні особливою різноманітністю, ні розумним співвідношенням ціни і якості. Тендітні пластмасові посудки і незграбно зроблені ляльки норовлять зламатися в перші дні ігор. Якість матеріалів, з яких виготовляються сучасні іграшки для дівчаток своїм запахом і зовнішнім виглядом нерідко викликають побоювання за здоров'я дівчинки. 

Ось чому дерев'яні іграшки для дівчаток останнім часом набувають все більшої популярності. Екологічно чисте дерево не тільки забезпечить відсутнiсть алергічних проявів, але й принесе в собі позитивну енергетику самої природи. Завдяки вдалому поєднанню сучасних технологій і древніх секретів майстрів дерев’янi іграшки заслужили відмінну репутацію і незмінно викликають інтерес. 

Витончені деталі кухонного інтер'єру, крихітний посуд для ляльок і меблі, виготовлені з любов'ю і ретельністю справжніх професіоналів, порадують самих привередливих і стануть справжньою окрасою дитячої кімнати. Магазини таких іграшок пропонують для маленьких господарочок барвисті набори іграшкових фруктів і овочів, які стануть в нагоді для створення святкового лялькового застілля. Також у них є величезний вибір ляльок на будь-який смак: в'язані ляльки для самих маленьких і ляльки з викрійками нарядів для старших дівчаток. 

Дерев'яні іграшки для дівчаток не тільки порадують, але і дозволять приміряти на себе роль мами-умілиці, турботливої господині і навіть кухарки. Дерев'яні розвиваючі іграшки відрізняються не тільки мальовничістю, а й надзвичайною міцністю, а значить, будуть радувати дівчинку не один день і рік, і навіть зможуть принести радість молодшим сестричкам.

Одна з улюблених іграшок кожної дитини (і дівчаток, і хлопчиків) - лялька. Лялька - це іграшка у вигляді фігурки людини. Ляльки бувають різними. Щоб переконатися в цьому, досить заглянути в магазин iграшок або проникнути в дитячу кімнату чи ігровий куточок будь-якого малюка.

У дівчаток це і виряджені принцеси - красуні з фарфору, і гумові пупсики - голяки, і нехитрі саморобні ганчiрнi лялечки, такі милі, домашні, яких хочеться пригорнути до себе. У хлопчиків теж є свої ляльки, хоча ні одному хлопчику в голову не приходить, що це теж ляльки. Це солдатики, чоловічки від конструкторів (водії, пілоти та іншi), другі фігурки, як правило, чоловічої статі.

В ляльок грають всі діти. В них грали малюки сотні років тому, грають і зараз. Звичайно, за багато років вид ляльок сильно змінився. Спочатку це були просто вирізані з дерева чи виліплені з глини фігурки, схожі на людину. Потім почали робити ляльок з інших матеріалів, зокрема, з тканини. Лялька була буквально членом сім'ї. Робили ляльки своїми руками для дітей, передаючи їх з покоління в покоління. І тільки останні в два сторіччя ляльок почали виготовляти спеціально навчені цьому ремеслу майстри. Причому, такі ляльки користувалися попитом тільки в багатих сім'ях. Прості люди ще довго продовжували користуватися саморобними ляльками.

В наш час у магазинах можна знайти ляльки на будь-який смак і гаманець. Зроблені вони з різних матеріалів і одягнені у всілякі наряди, як прості, так і розкішні. Але деякі батьки, спробувавши один раз зробити ляльку своїми руками, переконуються, що саме вони - прості ганчiрнi ляльки більше до душі дітям, особливо найменшим. Таку ляльку хочеться пригорнути до себе, покласти з собою в ліжечко. Вона більш жива, ніж пластмасова довгонога красуня.

Як грати в ляльки. Дитина чуйно реагує на ставлення дорослої людини до гри: не буде грати з дорослим, якщо відчує фальш, байдужість. Дорослий повинен грати захоплено, з інтересом. Природно, для гри треба вибирати не той час, коли на плиті готується обід або ось-ось має пролунати важливий телефонний дзвінок. Дитина відчує вашу напругу, зрозуміє, що ви робите їй послугу, погодившись пограти.

Якщо малюку два-три роки, ініціатива в грі повинна належати дорослому. Він починає сюжет гри. Припустимо, говорить: "Це буде мама, тато, це їх синочок, тут у них ліжечко, тут столик" і так далі. По ходу гри, маючи на руках один або кілька персонажів, дорослий буде звертатися з питаннями та пропозиціями до інших персонажів, тих, які в руках у дитини. Він буде як би направляти гру. При цьому, не забуваючи підтримувати ініціативу, розвивати сюжетну лінію, запропоновану малюком.

Коли в руках, граючи, "говорять" персонажі, краще це робити, злегка змінюючи голос. Коли дорослий звертається до дитини, пропонуючи змінити щось у ході гри, він повинен говорити своїм голосом, не змінюючи його. Це будуть слова "від автора", але не до глядачів, яких немає, а до співавтора.

Реквізитом для гри можуть служити готові, куплені в магазині іграшки, що відображають "лялькову" дійсність. Але краще, якщо в якості атрибутів ви будете використовувати предмети-замінники, це розвиває фантазію. Наприклад, ляльковим ліжечком може стати будь-яка коробка, постільною білизною - шматочки будь-якої матерії (бажано, чистої і нарізаної акуратними клаптиками), посудом - формочки, старі сільнички або нижні частини від пластикових лимонадних пляшок (їх, звичайно, треба відрізати заздалегідь, а не в процесі гри). Одягом послужать ті ж самі клаптики, в які достатньо буде укутати ляльку і перетягнути мотузкою. Їжею для ляльок та інших персонажів можуть служити будь-які дрібні предмети: деталі конструкторів, невеликі кубики, намистини, шишки, камінчики (весь природний матеріал, який дістається як іграшки, котрi попередньо треба вимити і висушити, а тільки після цього віддати в дитячу кімнату).

Старша дитина (4-7 і більше років), як правило, сама вибудовує сюжетну лінію. Сама має реквізит, роздає ролі дійовим особам. Дорослий стає веденим. Йому тільки пропонується в потрібний момент виробляти ті чи інші дії одним з персонажів. Але не варто займати пасивну позицію. Намагайтеся грати на рівних. Висувайте свої версії розвитку сюжету, нехай навіть самі несподівані.

Дітям цього віку вже недостатньо лялькового ліжечка з коробки, а білизни з ганчірок. Їм треба все по-справжньому. Але, навіть якщо у вас є можливість купити ляльку з комплектом одягу і розкішний ляльковий будинок з усіма атрибутами, запропонуйте дитині зробити це самостійно. Можливо, зшити гарну ляльку у дівчинки-дошкільницi відразу не вийде, тому можна використовувати готових ляльок або зшитих мамою. А от з простеньким одягом вона зможе впоратися. Будинок для ляльки можна виготовити з великої картонної коробки, вирізавши вікно, розфарбувавши стіни. Штори вийдуть, якщо приклеїти над вікнами невеликі шматочки тюлю. Меблі можна зробити з невеликих коробочок, відрізавши зайве, перетворити їх на столики, стільці, дивани

Гра з лялькою

Для дитини лялька - іграшка. У її розумінні - з лялькою грають. Але ми знаємо, що лялька - не просто забава, а можливість для нас, дорослих, багато чому навчити. Фахівці вважають, що зараз iгри з ляльками невиправдано забуті. Західні ідеали намагаються міцно заволодіти умами підростаючого покоління. Дорослий світ діти пізнають через комп'ютери, телебачення та іграшки, що часом віддалено нагадують людей і тварин в дійсності. Адже ігрова форма пізнання світу людей через лялькове царство дає малюку початкові навички у розвитку власних соціальних установок. 

Гра з лялькою - це моделювання поведінки і відносин дорослих. Подивіться, як веде себе дитина з лялькою, ось вона її годує, одягає, шкодує, а може ж і покарати. Але «в сім'ю» діти починають грати приблизно iз садківського віку, а для молодшого віку лялька - можливість запам'ятати, де знаходяться ручки, ніжки і очі, щоб потім співвіднести з власною будовою тіла. 

Коли ж починати грати в ляльки? Європейські рекомендації, які обов'язково вказані на упаковці - з трьох років - не завжди відповідають дійсності: сучасні діти розвиваються швидко, а тому з двох років вже сміливо можна купувати ляльку. I відразу про питання безпеки іграшок, якщо вже в такому ранньому віці ми готові дати в руки ляльку. По-перше, дитина не повинна грати без нагляду дорослих. Зрозуміло, що їй захочеться подивитися, як влаштовані ручки, ніжки і очки іграшки. По-друге, при покупці ляльки просто треба керуватися здоровим глуздом: наприклад, краще не купувати ляльку з волоссям, щоб воно не опинилося в ротi. По-третє, питання якості ляльки - це питання її вартості. 

Але чи призначені ляльки тільки для дівчаток? Це зовсім не так. Хлопчики теж грають з ляльками. І в цьому немає нічого страшного, зовсім навпаки. Психологи вже давно довели, що у дітей, які займаються лише тим, що покладено їх статі, потім формуються певні стереотипи поведінки, суворо обмежуюючi їхні можливості. Лялька - дуже корисна іграшка, тому настав час розповісти, якими ж бувають ляльки? 

Перша категорія - пупси, що імітують немовлят. З пупсами із пластику або гуми (а є і пупси з ганчірковим тілом) діти грають, як правило, до 5-ти років. Пупси діляться за своєю функціональністю. З одними можна просто грати, лише уявляючи дії годування, сповивання, а інших можна дійсно годувати, міняти підгузки, заспокоювати, бо плачуть. Таким широко відомим пупсом є Baby Born. Але є не менш функціональні, які не мають гучного бренду і коштують значно дешевше. Дитині доставить величезне задоволення возити по вулиці пупса в іграшковому візку. 

Друга категорія - ляльки, створені у вигляді струнких фігур дорослих людей. Такі ляльки призначені для рольових ігор. Існує маса аксесуарів до них: одяг, будинки, машини, тварини і навіть boyfriends. Грають у них приблизно до 11-ти років. Серед найвідоміших назв - Barby, Sindy. 

Третя категорія - ляльки-саморобки. Вони можуть бути двох видів: для першого потрібне вміння працювати з ножицями (лялька вирізається з паперу, як і одяг для неї), для другого - працювати з ниткою і голкою (така лялька створюється повністю своїми руками). Зрозуміло, що вона не розрахована на малюків, під контролем дорослого підійде пiсля п'яти років. 

Четверта категорія - ляльки для хлопчиків - супермен, військові, поліцейські, будівельники. I нарешті, яку б ляльку ви не купили, пам'ятайте: яскраве волосся, помітний одяг не грають особливого значення. На 70% успіх іграшки залежатиме від того, як батьки навчать дитину вести себе з лялькою.

        Сьогодняшні дитячі магазини здаються раєм. Скільки там красивих, яскравих, барвистих іграшок! Дорослі, потрапляючи в це дитяче царство, не перестаємо розчулюватися милими звірятками, чарівними ляльками і різнобарвними конструкторами. Тим часом, дитина дивиться на іграшки зовсім іншими очима. Для неї гра - це перший крок на шляху дослідження навколишнього світу. Тому правильні іграшки так важливі для розвитку.

      «Іграшок повинно бути багато» - це невірне твердження. Психологи попереджають: від великої кількості іграшок  розбігаються очі, важко зосередитися на чомусь одному. Як пише Масару Ібука у популярній книзі «Після трьох уже пізно»: дитина найкраще грає з однією іграшкою, придумуючи різноманітні ігри з нею. В її уяві шматок дерева або зламана кришка від чайника можуть перетворитися в казковий будинок або чудове озеро і будуть куди цікавіше, ніж дорога іграшка з магазину.

       Чому з деякими іграшками малюк готовий возитися годинами, а інші летять в дальній кут кімнати через п'ять хвилин? Як вказують психологи, спостереження за дітьми показали, що складність іграшки прямо пропорційна часу, протягом якого нею будуть грати. Тобто якщо іграшку можна довго крутити-вертіти в руках, щось вставляти, на щось натискати, дивитися, як вона блимає, слухати, які звуки видає, вона, напевно, викличе інтерес. Головне достоїнство іграшки - це можливість домислити, нафантазувати, щось придумати.

     Приклад: потяг, який схожий на справжній і бігає по рейках, або поїзд з простих дерев'яних блоків, які легко зчіплюються між собою. Кількість дій, які застосовні до справжнього поїзду, не така велика. А ось поїзд з кубиків - зовсім інша справа. Два кубики, пов'язані разом, - це вантажівка з причепом. А якщо зверху покласти маленькі кубики, вийде товарний поїзд, який буде возити вантажі в різні міста. Коли малюкові набридне гра на суші, кожен кубик стане човном, і цю флотилію потягне баржа - великий кубик. Ось де простір для уяви!

       Вимозі давати простір для творчості відповідають природні іграшки: камінці, пісок, шишки, палички, клаптики. Вони можуть бути всім. Гудзики можуть стати жителями казкового міста і для кожного з них малюк придумає свою історію. Качан кукурудзи може перетворитися на дівчинку з довгим волоссям. І так далі. Нам, дорослим, залишається тільки заздрити силі дитячої фантазії. І не перевантажувати дитину покупними іграшками. Малюк сам вибере у що пограти серед предметів навколишнього оточення.

         Величезний простір для розвитку уяви дають такі прості матеріали, як глина, папір для вирізання, кольоровий папір для складання фігур. Малюк може робити з цими матеріалами все, що йому заманеться. Перебираючи їх у руках, він змінює їх форму, з подивом спостерігаючи за змінами. І це для нього - цінний досвід. Психологи давно встановили, що дитина, яка почала ліпити в ранньому віці, істотно випереджає своїх побратимів в освоєнні різних навичок. Таке ж важливе значення має і малювання. Вже з річного віку можна починати малювати спеціальними пальчиковими фарбами.

       Психологи підкреслюють: іграшка повинна бути з натуральних матеріалів. Якщо це лялька, то з вовни й бавовняних тканин, якщо машина, то з дерева. Натуральні матеріали, на відміну від синтетичних, передають правдиву інформацію про світ. Наприклад, пластмасовий кубик може бути великого розміру, але важити дуже мало. Такий предмет спотворює уявлення про вагу і об'єм. Предмети ж з натуральних матеріалів, як правило, гармонійні: чим вони більшi, тим важчi. Крім того, руки, сприймаючи натуральні матеріали, отримують інформацію про світ. Кора дерева - шорстка, камінь - гладкий, пісок - сипучий, вода не тримає форму, і так далі.

Гра - не просто спосіб проведення часу. За допомогою гри діти пізнають світ, вчаться, спілкуються, розвиваються. Крім того, гра - це універсальний засіб для вирішення проблем і труднощів. В кожній сім'ї, навіть самiй дружнiй, час від часу виникають розбіжності і претензії. Малюк хоче дивитися мультфiльми, а батьки відправляють спати; він не хоче йти в садок і боїться відпускати маму, а їй треба на роботу; він не любить суп, а батьки наполягають на чистій тарілці. Однак багатьом важко відкрито висловлювати своє невдоволення: батькам не подобається, коли вони плачуть або сперечаються з ними. Тому діти звикають стримувати свої заперечення. І тоді це невдоволення залишається всередині, перетворюючись в тілесно-емоційне напруження. Воно поступово накопичується і тоді вже навіть самий незначний привід змушує дитину вередувати, погано спати або їсти.

Якi ж ігри дозволяють позбутися цієї напруги у веселій і не агресивній формі. Отже:

1. Зоопарк. Малюк і його батьки грають в зоопарк. Правила: спочатку вся сім'я займається виготовленням карток, на яких будуть зображені тварини. Їх можна намалювати, завантажити з інтернету картинки і роздрукувати. Або ж підійдуть маленькі іграшкові фігурки тварин, заховані в спеціальний мішок. Ведучий витягує одну картку (або фігурку), нікому її не показує, тільки дивиться сам. Далі, він повинен зобразити, продемонструвати цю тварину, а всі інші повинні вгадати. Гру бажано проводити на підлозі, щоб всі учасники могли повзати, бігати або стрибати. Після того, як всі розслабляться і вступлять у гру, дорослий трохи ускладнює правила: тепер потрібно не просто показувати цю тварину, а й продемонструвати, як воно злиться. Дуже важливо, щоб при показі злої тварини, малюк (та й хтось батькiв теж) «випускав» кігті, гарчав, пирхав, сичав, бив лапами уявного противника. Необхідно тілесно змоделювати гнів і супроводити його гнівним голосом. Після того, як хтось із граючих правильно назвав загадану тварину, він стає ведучим, і тепер уже він витягує собі тварину і показує її іншим. Обов'язкові тварини, які повинні бути включені: тигр, слон, змія, вовк, крокодил, горила, лев, бегемот. Останніх можна додати вже на власний розсуд.

2. Лампочка. Дана гра спрямована на скидання вербальної агресії і тілесної напруги одночасно. Причому, тут опрацьовується ще дуже важливий компонент - страх перед батьками. Особливо вона буде корисна тим сім'ям, в яких батьки суворі по відношенню до своїх дітей. Правила: кожен учасник надуває собі повітряну кульку, зав'язує її. Це є його зброєю. Далі, коли всі готові, хтось один починає гру. Він підходить (або підбігає) до іншого учасника, б'є його повітряною кулькою (краще всього по голові), і обзиває будь-яким необразливим словом (лампочка, стілець, шпрот, шнурки). Потім той, кого вдарили, підбігає до іншого учасника (або ж, якщо грають двоє, то до нападника) і робить теж саме.

Ця гра може служити для Вас діагностикою. Поспостерігайте, до кого з батьків дитинi простіше підійти. Хто є для неї більш близьким і не таким страшним. Кого вона б'є більше, коли всi вже втягнулися в гру і розкріпачилися. Зазвичай, того з батькiв, до якого більше претензій, дитина спочатку уникає, а потім вiн стає головною «мішенню». Більш простий варіант цієї гри - тільки обзивання одне одного, без бійки кульками. Це буде профілактика тільки вербальної агресії, що теж не погано. В неї можна грати, коли ви стоїте в черзі, чекаєте чогось, і малюк починає нудьгувати. Це дозволить заощадити нерви через відсутність потреби робити постійні зауваження: «не шуми», «не ходи туди» та іншi. І ще буде профілактикою емоційної напруги.

3. Бійка подушками. Мабуть, багато хто і так знайомий з цією забавою. Тому детально зупинятися на ній не будемо.

4. Бадмінтон повітряними кулями. Ця гра хороша тим, що дозволяє наносити удари, відповідні реальним ударам людини в гніві. Також її переваги в тому, що повітряна кулька набагато легша звичайного м'ячика, а значить можна прикладати максимальну силу удару. До того ж, кулька безпечна, а, значить можна не боятися нанести травму один одному або щось розбити. Причому бажано, щоб ви, граючи вигукували якісь смішні слова. Наприклад, нехай це буде бадмінтон зі згадуванням всіх можливих звуків, які виголошують різні тварини і птахи. Наприклад: «ку-ку», «кря-кря», «гав-гав», «рррр» та інших. Так буде і смішніше, і корисніше.

5. Вигнання мікробів з дивана. В цій грі використовується така легенда: «Сьогодні ми вирушаємо на війну з шкідливими мікробами. Вони обманом і хитрістю захопили наш диван, і тепер вважають себе його господарями. Для того, щоб битва була ефективною, нам буде потрібно: зброя (палиці, «вибивалки», ракетки та інше), маскування (це не обов'язково, але дітям дуже подобається, тому можете намалювати на обличчі грізні смужки за допомогою тіней для повік, шоколадної пасти або чогось іншого), а також обов'язково крик воїна». Розкажіть малюкові, що всі воюючі обов'язково кричать під час нападу, так як це змушує супротивника злякатися і впасти духом. Ну, і далі, ви нападаєте на диван! Завдання: наносити удари, штовхати його, з криком, з «звірячим виразом обличчя». В зимову погоду ви можете за аналогічним принципом чистити килими снігом або ж вибивати пил з доріжок та інше.

6. Снігопад. В цій грі знадобитися стопка газет, непотрібного паперу, листівок. Правила: по команді кожен гравець бере газету чи аркуш паперу і починає рвати його на безліч дрібних шматочків. Спочатку можна поставити таку мету: в кого купа обривків буде найбільшою, той виграв. Потім, коли все порвано, ви починаєте підкидати все це в повітря. Малюкам, зазвичай, це доставляє багато захоплення й радості. Ну, і потім, зрозуміло, слід прибрати. Це теж можна зробити більш привабливими: А хто збере швидше? А хто акуратніше?

7. Перетягування каната. Завдання, якщо пам'ятаєте, перетягнути канат за певну лінію. Як ви вже здогадалися, буде краще, якщо фізичні зусилля будуть супроводжуватися будь-якими вигуками.

8. Батон. Гра спрямована на скидання напруги лицевих м'язів. Для неї буде потрібно свіжий багет. Правила: як можна швидше навiдкусувати максимальну кількість шматочків. Шматочки не з'їдаються, а випльовуються в спеціальний мішечок. Одним багетом можна пожертвувати. Тим більше, що потім буде приємно всім піти погодувати птахів цим хлібом. Цю гру не варто проводити на голодний шлунок, щоб не було спокуси з'їсти шматочок-другий.

9. Індійці. Ви розповідаєте маляті про те, що в індіанців одним з найнебезпечніших видів зброї були отруєні стріли. Причому, ці стріли вони випускали зі спеціальних трубочок, в які різко дули. І зараз ви з ним разом спробуєте стати індійцем. Для цієї гри буде потрібно «стріли» і «трубки». Їх можна зробити самостійно або купити вже готовими (такі набори продаються в супермаркетах у відділі з паперовими ковпачками, свічками для тортів та ін.). Якщо робити їх самостійно, то стрілами можуть бути скачані паперові кульки, а трубочками - вузькі пластикові пляшки, самостійно скручені трубочки з щільного паперу та інше. Коли знаряддя готові, можна зробити собі відповідний костюм (за бажанням), укриття і починати битву. Ви висовуйтеся з укриття, робите застережливий крик (індійці, зазвичай, легенько б'ють себе по губах, через що виходить такий ритмічний звук: «у-у-у-у-у-у») і стріляєте в індійця іншого племені. Головне, подбати, щоб ваші стріли були не травматичними, не сильно твердими, щоб малюк ненароком не поранив вас і не поранився сам.

10. Веселі сухарики. Ця гра є аналогом гри «батон», так як служить зняттю напруги в області обличчя. Ви купуєте сухарики або робите їх самі з хліба. Далі розповідаєте, що можна не просто хрустіти сухариками, а робити це музично. Спробуйте разом з малюком пiдхрумкувати яку-небудь пісеньку. Для цього можна заготовити якусь музику з чітким і не складним ритмом. Причому, у вашій особливiй хрусткiй музиці можуть бути як сольні партії когось із членів сім'ї, так і загальний оркестр.

Це лише приклади можливих ігор. Ви можете на їх основі придумати свої варіанти і застосовувати їх з дітьми.

Деяких моментів, які допоможуть зробити гру більш ефективною.

* Чи правильно вибраний час. Для гри просто необхідна наявність достатньої кількості вільного часу. Щоб ви не відволікалися, не поспішали і не підганяли (навіть внутрішньо) свою дитину. Також iгри краще не проводити перед сном, адже вони всі активізують, малюк може перезбудитися і не заснути відразу після них.

* Вільний та безпечний простір. Це також є обов'язковою умовою. Щоб у вас не виникало страху, що малюк може щось розбити або зламати. Або що він може об щось вдариться, пораниться. Це може бути і не великий простір, просто на цей час краще прибрати подалі всі цінні речі. Або ж грайте на вулиці. Відразу хочеться застерегти і ще один момент. Вас може турбувати, що ви заважаєте сусідам. Благополуччя сусідів, безумовно, важливо. Але, емоційний стан вашого малюка - важливіше. Можете заздалегідь попередити їх, що в такий-то час ви будете шуміти. І грайте не пізно ввечері і не рано вранці. Погодьтеся, забавні крики звучать приємніше, ніж дитячий плач. Адже дані ігри є профілактичними для істерик і капризів.

* Відповідні інструменти. Продумайте все, що вам може знадобитися. Немає нічого більш прикрого, ніж зупинятися на півдорозі через те, що закінчилися повітряні кульки або через те, що сухарі хтось з'їв.

* Ваша особиста включеність. Без вашої живої, безпосередньої участі гра перетвориться на марно витрачений час. Необхідно самому показувати приклад, не бояться показатися смішним, несерйозним, дурним. Адже в кожному з нас живе дитина. І це чудово!

Весна - пора, коли у дворах розливаються калюжi й цілі рiки, такі привабливі для наших бешкетників. Хлопчики, до частого незадоволення люблячих батьків, бабусь, дідусів і вихователів, просто обожнюють калюжі, струмки, пісок, бруд, красиві камінчики і глиняні болота. Вони притягують їх, як магніт. Пускання трісок по струмках, вимірювання глибини калюж новими гумовими чобітками, топтання в глинистiй рідині, нерідко закінчується втратою чобота - улюблені весняні забави і вічний головний біль батьків. Найменші карапузи, тільки навчившись ходити, намагаються не відстати від своїх більш старших товаришів. Їх так і тягне забратися в найглибшу калюжу, помацати хмарку, що відбивається в ній, а то й сісти прямо серед бруду та води. І зітхають мами, дивлячись на дівчаток, що чинно прогулюються в чистеньких курточках, з колясками і усміхненими пупсами. Хоча й дівчата періодично не проти пробігтися по калюжі, а в заляпаному з ніг до голови брудом шибенику важко вгадати, хлопчик перед вами чи дівчинка.

Чи варто сваритися? «Хоч на вулицю не випускай!» - лаються мами, в черговий раз перевзуваючи недолугу дитину, яка прийшла додому з мокрими ногами. Мам можна зрозуміти, адже обсяги прання в весняне бездоріжжя збільшується в рази, брудні сліди і пісок єхидно виповзають на середину щойно вимитої підлоги в передпокої, а промоченi ноги нерідко обертаються черговою нежиттю. А ще в наших дворах є гірки. Це диво просто вимагає окремого опису. Колись комусь прийшло в голову, що металева гірка - це чудово. Напевно, в цього «когось» були свої міркування. Так, її складно зламати, нема скалок, легко надати потрібну форму. Але, панове будівельники дитячих майданчиків, вона ж іржавіє! І, варто щасливому карапузові пару раз скотитися по крутому схилу гримлячи, як одяг будь-якого кольору стає рівномірно брудно-бурий. А що таке відіпрати іржу знають тільки мами. Тому й шумлять періодично на своїх невгамовних малюків. А чому вони винні? Їм просто хочеться грати.

«Брудна» сходинка в розвитку, як пройти її без втрат. Гуляти навесні по калюжам. По висновками британських вчених, які проводили спеціальне дослідження, нормальний розвиток абсолютно неможливий без таких пізнавальних і зміцнюючих здоров'я занять, як ліплення з природної глини, збір жаб'ячої ікри, велосипедні гонки по калюжах і закопування товаришів у пісок. Ними було складено список обов'язкових забав, куди також увійшли катання по траві, будівництво піщаних замків та інші не дуже охайні забави. Правда, компанія, яка замовила дослідження, навіває певні сумніви в істинності їхніх висновків. Однак згадайте, ви ж самі були маленькими i любили кататися на велосипеді по калюжах, будувати замки з піску, лазити по деревах і падати в високу траву!

Психологи, які працюють з дітьми, пишуть, що малюки, яких постійно зупиняють і все забороняють, виростають замкнутими, недовірливими, напруженими, несамостійними. Зовнішній світ здається їм ворожим і небезпечним. А основу цього відчуття закладаємо ми своїми криками «Не чіпай!», «Не ходи!», «Це бруд!» ... Що ж робити?

Для початку варто розділити забави дійсно небезпечні і просто не надто охайні. Не варто пускати дитину в пісочницю, яку навколишні кішки облюбували під туалет - на жаль, таке трапляється. Невідомо, які захворювання «живуть» в такому піску. Обійдемо її стороною. Околиці будівництва з горами щебеню і стирчачими залізними прутами - теж не наш вибір. Тільки не варто шуміти і гидливо говорити «бруд, не чіпай!». Залучіть увагу до більш безпечної забави. Запропонуйте погойдатися на гойдалці чи каруселі, або розглянути ближче горобців, які розкричалися на дереві.

А ось іржава гірка - не біда. Просто заведіть кілька комплектів старих штанів-курток, спеціально для таких прогулянок, і не звертайте уваги на бурчання бабусь на майданчику. Це корисно, а значить - потрібно! Також вони виручать при грі в пісок, та й просто падіннях. Зовнішній вигляд такого одягу не дуже важливий, значить, його не шкода, а прання практично в кожному домі вже взяла на себе пральна машина-автомат. Ввечері випрали, а вранці екіпірування готове до нових вершин або глибин.

Так, як же бути з калюжами, брудом і весняними струмками? Все просто! Водовідштовхувальні тканини і просочення від вологи винайдені давно і в магазинах цілком можна знайти штани-«непромокайки» і дощовики різних фасонів, кольорів і виробників. Вони одягаються поверх одягу і захищають від дощу, калюж і бруду. Дитина може навіть сісти в бруд - одяг не постраждає. Вони легко перуться і швидко сохнуть.

Єдиний, мабуть, мінус - ці тканини практично не пропускають повітря, тому не варто гуляти в них довго, дитина може спітніти. Але довго і не треба! Годину-півтори прогулянки вони цілком витримають, а сам факт того, що ці забави не заборонені, скоро трохи остудить інтерес до них малюка, та й весна не так вже довга. Калюжі висохнуть, бруд заросте травою, з'являться нові ігри. А непромокайку можна буде надіти, якщо захочеться прогулятися по лісу чи парку після дощу, а то й весело побігати під зливою.

Гра - провідний вид діяльності в дошкільному віці, вона надає значний вплив на розвиток дитини.

В ігровій діяльності найбільш інтенсивно формуються психічні якості та особистісні особливості дитини. У грі складаються інші види діяльності, які потім набувають самостійного значення.

Гра впливає на всі сторони психічного розвитку, що неодноразово підкреслювали як педагоги, так і психологи. Так, А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те ж значення, як у дорослого має діяльність, робота, служба. Який дитина в грі,такий багато в чому він буде і в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі. І вся історія окремої людини як діяча або працівника може бути представлена ​​в розвитку гри й у поступовому переході її в роботу ».

Ігрова діяльність впливає на формування довільності психічних процесів. Так, у грі у дитини починає розвиватися довільна увага і довільна пам'ять. В умовах гри діти зосереджуються краще і запам'ятовують більше. Свідома мета виділяється для дитини раніше і легше всього в грі. Самі умови гри вимагають від дитини зосередження на предметах, включених в ігрову ситуацію, на утриманні розігруваних дій і сюжету. Якщо дитина не хоче бути уважним до того, що вимагає від нього майбутня ігрова ситуація, якщо не запам'ятовує умови гри, то він просто не виходить інакше, однолітками.

Ігрова ситуація дії у ній робить постійний вплив на розвиток розумової діяльності дитини дошкільного віку. У грі дитина вчиться діяти з заступником предмета - він дає заступнику нове ігрове назву і діє з ним у відповідності з назвою. Поступово ігрові дії з предметами скорочуються, дитина навчається мислити про предмети і діяти з ними в розумовому плані. Таким чином, гра у великий мірі сприяє тому, що дитина поступово переходить до мислення в плані уявлень.

У той же час досвід ігрових і особливо реальних взаємин дитини в сюжетно - рольовій грі лягає в основу особливої ​​властивості мислення, дозволяє стати на точку зору інших людей, передбачити їх майбутню поведінку і на основі цього будувати свою власну поведінку.

Рольова гра має певне значення для розвитку уяви.

Вплив гри на розвиток особистості дитини полягає в тому, що через неї він знайомиться з поведінкою та взаємовідносинами дорослих людей, які стають зразком для його власної поведінки, і в ній купуються основні навички спілкування, якості, необхідні для встановлення контакту з однолітками. Захоплюючи дитини і примушуючи його підкоряться правилами, що містяться у взятій на себе ролі, гра сприяє розвитку почуттів і вольової регуляції поведінки.

Продуктивні види діяльності дитини - малювання, конструювання - на різних етапах дошкільного дитинства тісно злито з грою.Інтерес до малювання, конструювання спочатку виникає як ігровий інтерес, спрямований на процес створення малюнка, конструкції у відповідності з ігровим задумом. І тільки в середньому і старшому дошкільному віці інтерес переноситься на результат діяльності, і вона вільна від впливу гри.

Усередині ігрової діяльності починає складатися і навчальна діяльність, яка пізніше стає провідною діяльністю. Вчення вводить дорослий, воно не виникає безпосередньо з гри. Але дошкільник починає вчитися граючи - він до навчання ставиться як до своєрідної рольової гри з певними правилами. Однак, виконуючи ці правила, дитина непомітно для себе оволодіває елементарними навчальними діями.

Дуже великий вплив гра надає на розвиток мови. Ігрова ситуація вимагає від кожного включеного в нього дитину певного рівня розвитку мовного спілкування. Необхідність пояснюватися з однолітками стимулює розвиток зв'язного мовлення. У грі діти вчаться повноцінного спілкування один з одним. Молодші дошкільники ще не вміють по - справжньому спілкуватися з однолітками.

У середньому і старшому дошкільному віці діти, незважаючи на властивий їм егоцентризм, домовляються один з одним, попередньо розподіляючи ролі, а також і в процесі самої гри.

Якщо з будь - то серйозної причини розпадається спільна гра, розладнується і процес спілкування.

Гра як і інші види діяльності, вимагають від дошкільника прояви певних морально - вольових якостей, встановлення контактів з однолітками.

Для того, щоб гра відбувалася успішно, дитина повинна володіти вміннями, які були охарактеризовані А. П. Усовой як якості «громадськості». До таких умінь вона відносила вміння діяти спільно, встановлювати зв'язки з іншими дітьми, вміння знайти своє місце серед граючих, проявити ініціативу і переконати інших, щоб вони в гру прийняли, бути уважним до однолітків, уміння не тільки впливати на дітей, організовуючи їх, але і підкорятися певним вимогам однолітків, рахуватися з їх думкою. Ці якості формуються і проявляються в процесі спілкування в спільних іграх дітей.

У грі при вирішенні комунікативних організаційних питаннях можуть виникати сварки, конфлікти. Як зазначає Н. С. Пантина, діти часто сваряться не тому, що реалізація ігрової діяльності викликає у партнерів багато різних подань щодо дій того чи іншого учасника.

Характер конфліктів у грі свідчить про її розвиток як спільної діяльності.

Гра як провідна діяльність має особливе значення для розвитку знакової функції мови дитини. Засвоєння знакової функції мови веде до корінної перебудови всіх психічних функцій дитини. У грі розвиток знакової функції здійснюється через заміщення одних предметів іншими.

У грі дитина осягає специфічні знаки двоякого типу: індивідуальні умовні знаки, що мають мало спільного зі своєї чуттєвої природі з позначається предметом; іконічні знаки, чуттєві властивості яких візуально наближені до заміщають предмети.

Індивідуальні умовні знаки і іконічні знаки у грі беруть на себе функцію відсутнього предмета, які вони заміняють.

Дії заміщення, крім того, сприяють розвитку в дитини вільного поводження з предметами та використовуючи їх не тільки в тій якості, яке було засвоєно в перші роки життя, а й по - іншому.

Гра як провідна діяльність має особливе значення для розвитку рефлексивного мислення.

Рефлексія - здатність людини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви і співвідносити їх із загальнолюдськими цінностями, а також з діями, вчинками, мотивами інших людей. Рефлексія сприяє адекватної поведінки людини в світі людей.

Гра веде до розвитку рефлексії, оскільки в грі виникає реальна можливість контролювати те, як виконується дія, що входить у процес спілкування. Подвійна позиція граючого - виконавець і контролер - розвиває здатність співвідносити свою поведінку з поведінкою якогось зразка. У рольовій грі виникають передумови до рефлексії як чисто людські здібності осмислювати свої власні дії, потреби і переживання з діями, потребами і переживаннями інших людей.

Гра сприяє становленню довільної поведінки дитини. Механізм управління своєю поведінкою - підпорядкування правилам - складається саме у грі, а потім виявляється в інших видах діяльності. Довільність припускає наявність образу поведінки, яким прямує дитина, та контролю.

До 7 років дитина все більше починає орієнтуватися на норми та правила; регулюють його поведінку, образи стають більш узагальненими. При найбільш сприятливих варіантах розвитку дітей, до моменту вступу до школи вони здатні керувати своєю поведінкою у цілому, а не лише окремими діями.

У грі розвивається мотиваційно - потребностная сфера дитини. Виникають нові мотиви діяльності та пов'язані з ними цілі. Тепер, у грі з однолітками, йому легше відмовитися від своїх швидкоплинних бажань. Його поведінка контролюється іншими людьми, він зобов'язаний дотримуватися певних правил, що випливають з його ролі, і не має права не змінювати загальний малюнок ролі, ні відволіктися від гри на що - щось стороннє.

У розвинутій рольовій грі з її мудрими сюжетами і складними ролями, створюють досить широкий простір для імпровізації, у дітей формується творча уява.

Гра сприяє становленню довільної пам'яті, в ній долається так званий пізнавальний егоцентризм.

Таким чином, у дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю дитини, він освоює різні види ігор, за допомогою ігор дошкільник «входить в різні сфери соціальної дійсності, розширюючи можливості пізнання цих сфер».

Педагоги, психологи і багато батьків відзначають, що сучасні діти або зовсім не грають разом, або грають дуже мало, не вміють придумувати ігри, відчувають себе невпевнено в дитячому колективі. Діти, що не вміють грати з однолітками, замикаються в собі і не можуть вибудовувати взаємини з оточуючими. Спілкування з дорослими не замінює спілкування з однолітками, для розвитку необхідно і те, й інше.

Саме одноліток потрібен дитині, як предмет емоційної або ділової оцінки, для самовираження, управління іншими. А при спілкуванні з дорослими виробляються інші вміння: говорити і вести себе за правилами, слухати і розуміти іншу людину, засвоювати нові знання. Для порівняння наведемо аналіз особливостей спілкування дитини з однолітками і дорослими.

Чому ж проблема взаємин дітей між собою стоїть так гостро? По-перше, сучасне суспільство вимагає від них ранніх успіхів у навчальній діяльності. Навантажуючи заняттями або тільки навчальними іграми, які не передбачають колективного співробітництва, дорослі не розуміють, що прирікають свою дитину на самотність.

При вступі в перший клас пред'являються досить високі вимоги, тому батьки, в першу чергу, стурбовані тим, як підготуватися до школи. Всі прагнуть навчити дітей читати, писати, рахувати, забуваючи про те, що провідна діяльність дитини-дошкільника - ігрова та пізнавальна. А тим часом, саме в грі дитина активно пізнає світ, який її оточує, беручи на себе різні ролі й навчаючись спілкуванню, взаємодії з оточуючими людьми. Саме через гру в цьому віці можна розвивати, навчати, коригувати, виховувати. Без "ігрового" періоду не буває успішного навчання у шкільному віці, а пізніше не відбувається розвитку зрілої повноцінної особистості.

По-друге, батьки сучасних дітей належать, на жаль, вже до не граючого покоління. Вони часто самі не вміють грати. До того ж у дорослих регулярно не вистачає часу. Батьки іноді навіть не знають, про що можна поговорити з дитиною - спілкування зводиться до питань "Що ти їв?", "Як ти себе почуваєш?", "Чому ти плачеш?". І цей же досвід спілкування переходить від дітей до однолітків. Педагоги стверджують, що діти, зібравшись разом, не можуть придумати собі заняття, насилу об'єднуються в групи, чекають ініціативи від дорослого.

По-третє, переривається досвід передачі ігор молодшим малюкам від більш старших. На жаль, але дворові компанії різновікових дітей в даний час рідкість. А якщо такі компанії є, то батьки бояться відпускати своїх дітей з більш старшими в силу різних причин.

Як же тоді бути дорослим? Зробити висновки і знайти рішення повинні вони самі, але для цього потрібно пам'ятати, що єдина мова, яка легко дається дітям, - це мова гри та бесіди. Рiзнi форми взаємодії батьків і дітей або групи дітей допомагають зрозуміти цінність дружби і сімейних традицій. Спільні заняття - малювання, складання генеалогічного древа, читання, виготовлення іграшок, виробів, кулінарних страв допоможуть підготуватися до соціальної адаптації в колективі дітей, а батькам - краще пізнати свою дитину.

Саме через гру і спілкування діти дізнаються про світ з усіма його складнощами, засвоюють систему взаємовідносин, розвиваються, формуються як особистості. Саме гра і розмова дозволяють скорегувати виникаючi вікові проблеми. Брак часу у дорослого на гру і задушевну бесіду провокує передчасне дорослішання малюків, призводить до серйозних проблем і в нашому дорослому житті, і в житті самих дітей: труднощі з навчанням у початковій школі, в адаптації до дорослого життя, труднощі в спілкуванні.

                                                                                    ПСИХОЛОГ ДНЗ: БУЛГАКОВА С.М.

«Любящее восприятие – между возлюбленными или между родителями и детьми – порождает формы знания, которые недоступны без любви».  (А Маслоу)

Сегодня хочу поговорить с вами о досуге, о том чем занять маленького ребенка и какую роль в этом может играть телевизор.

Последнее время мы стали получать много писем, в которых мамы жалуются на то, что детей невозможно оторвать от просмотра мультиков, фильмов или каких-то передач. Неважно, смотрит ли он их на TV или на ноуте и планшете. Главное, что ребенок погружается в этот нереальный мир и предпочитает его миру реальному. Любые нравоучения родителей о вреде или бесполезности подобного рода времяпрепровождения, а тем более, запреты, как обычно эффекта не имеют.

«Почему? И что делать»? — спрашиваете Вы.

Прежде чем перейти к конкретным рекомендациям, я хочу спросить Вас: «Чего Вы хотите, прежде всего, обдумывая досуг своего ребенка»? Большинство родителей, исходя из опыта моего общения с ними, ставят целью развитие ребенка и получение какой-то пользы. Мы часто забываем, что дети тоже устают и нуждаются просто в отдыхе. Когда мы сами усталые приходим с работы, лучший досуг для нас – это расслабление и отдых. Придя с работы, мы с удовольствием ложимся у телевизора или сидим в соц. сетях. Надо же отдохнуть после работы! Но почему тогда вид ребенка, пришедшего из школы, и включившего TV вызывает у нас такое раздражение и неуемное желание придумать для него поскорее какое-нибудь полезное дело?

Правило 1: Давайте ребенку право отдыхать так, как он хочет и может.

Но ребенок же растет, он как-бы не живет, а только готовится к жизни, поэтому его время должно быть максимально продуктивным – так часто думаем мы. Именно поэтому сейчас так много разных развивающих детских центров. Так много мам сильно озабочены тем, на какие занятия еще отдать своего ребенка.

Все больше среди моих знакомых и клиентов я вижу родителей, чьи дети пять-семь раз в неделю (после школы и в выходные дни) посещают различные развивающие занятия и кружки. Причем, если это спортивная секция (например, гимнастика), то ребенок вынужден тренироваться настолько серьезно, будто готовится в большой спорт. Именно такие дети (когда у них, наконец, появляется свободная минутка) часто начинают проявлять склонность к перееданию, уход в телевизор и компьютерные игры.

Недавно, когда мы были с друзьями в детском центре, меня поразило изобилие всяких ярких развлечений для детей. С одной стороны, это конечно, прекрасно. Но с другой, современные дети разучились сами придумывать себе игры и занятия. У них просто не остается времени и возможности, что–то придумывать. Ведь чтобы какое-то желание созрело, сформировалось нужно время! А современный ребенок просто сразу берет то, что ему предлагается. У него нет времени побыть с собой, поскучать.

Ведь скучать иногда тоже полезно и даже необходимо!

Только из этого состояния (пусть субъективно и неприятного) у ребенка может появиться опыт преодоления себя и созидания. Ощущение того, что он сам может что-то придумать и сделать, а не является объектом, который носит за собой ветер существующих развлечений, занятий и увеселений.

Некоторые мамы  не могут спокойно делать какие-то свои дела, если ребенок не занят чем-то. Он же напрасно тратит время! Но наверняка и Вы замечали, что все самые творческие, самые живые идеи приходят к нам – взрослым, именно в моменты ничегонеделания (во время прогулки, например). Когда мы расслаблены и открыты.

Вспоминая свое детство, я понимаю, насколько больше сейчас игрушек и возможностей для развлечений, чем было тогда. Но сколько прекрасных игр в детстве мы придумывали именно сами! Конечно, сама жизнь изменилась. Раньше родители отпускали нас с 5-ти лет одних во двор, и мы творили — создавали свои игры и развлечения. Сейчас такое возможно, к сожалению, разве что в совсем небольших городах. И я очень хорошо помню моменты скучания, ощущения пустоты. И огромную радость, когда что-то придумаешь и  вовлечешь в это  остальных ребят.

Но думаю, что и в современной жизни мы можем иногда оставить ребенка в покое…

Правило 2: Давайте ребенку время и пространство для преодоления скуки и пустоты.

В такие моменты ребенок начинает знакомиться с самим собой. Понимать свои ограничения и возможности, желания и страхи.

Конечно, другая крайность, когда родители совсем не думают о занятиях ребенка. Видя такое равнодушие, не ощущая заинтересованности родителей собой, ребенок просто становится пассивен. Он ни чем не занят и не увлечен. Это, конечно,  еще более опасно.

Мы же говорим сейчас о золотой середине.

Итак, что же такое телевизор и интернет: учитель жизни или агент чужого влияния, наносящий вред здоровью ребенка?

Все, как обычно, зависит от того, как это использовать.

Очевидно, что ребенок, в силу возраста и малого опыта, сам не способен волевым усилием ограничить время просмотра TV или компьютерных игр. Это ответственность наша. Но как влиять на ребенка? Я не изобрету велосипед: говорить, объяснять. Запрещать — в самом крайнем случае.

Но весь вопрос в том,  как все это делать, с каким внутренним отношением?

Важно видеть перед собой не дрессированное существо, которому очень просто сказать «фу», и оно подчинится, — а живое существо со своими вкусами и потребностями. Мы часто недооцениваем важность разговоров с детьми. Нам проще и быстрее запретить. Но как пишет А. Максимов: «Любой запрет для ребенка – это начало игры, в которую он с удовольствием вступит».

Правило 3: Осознанно и включенно говорим с ребёнком, стараясь не только донести свою мысль, но и понять самого ребенка.

Что интересно ему в этих играх и передачах? Что они дают ему? Конечно, проще сказать: «Да, бездельник, целыми днями TV смотрит, хоть бы занялся чем». Но осуждение и запреты ничего не дают. Наоборот, вызывают лишь еще больший интерес. Выделяется энергия, и  пока она не реализуется, интерес к этому запретному не пройдет.

Ребенок – это река, которая меняется чуть ли не каждое мгновение.

И часто  бывает так, что мы вдруг оказываемся не знакомы с собственными детьми… Если, к примеру, наше общение ограничивается вопросами: «Как в школе? Ты ел? Как дела»? —  значит, со своим ребенком мы не очень знакомы.

Правило 4: Cвободное время нужно ребенку еще и для того, чтобы он с нами, а мы с ним лучше познакомились.

Такое знакомство с ребенком, серьезные и откровенные разговоры с ним приводят к тому, что он начинает лучше понимать самого себя, ориентироваться  в собственных эмоциях. Он лишается иллюзий и начинает реальнее видеть жизнь. В результате, больше шансов, что ребенок начнет понимать свои желания и сам выберет занятие по душе.

Правило 5: У детей, которые нашли любимое занятие, нет проблем с досугом.

Такой ребенок точно не станет проводить у TV или компьютера очень много времени. Потому что его манит реальная интересная жизнь!

И еще: если реальная жизнь интересная, если между родителями партнерские отношения, в которых есть любовь, уважение и поддержка, если дома что-то происходит и ребенок участвует в этом (события, разговоры), в общем, если в семье есть жизнь, то TV и компьютер неизбежно уйдут на второй план.

Некоторые родители стараются всеми силами не показывать ребенку реальную жизнь. Например, выбирают исключительно позитивные, легкие и добрые фильмы и мультики. Как пишет Павел Эрзяйкин: «Но когда мы создаем для ребенка сказку, в которой нет горя, бедности, смерти, то это отличная база для его дальнейших фрустраций. Ведь однажды ребенок столкнется с реальностью и узнает, что все это в ней есть! Выйдя в реальный мир, он окажется неадекватным, не готовым к защите».

Конечно, говорить о том, что мир ужасен, опасен и полон плохих людей – это другая крайность.

Правило 6: Не вызываем искусственно у детей страх и неприятие мира либо сказочные иллюзии о нем.

«Мир разный и многое зависит от тебя самого» — думаю, это важно донести до ребенка. Ведь мир  это нечто большее, чем то, что показывают в новостях. Жизнь состоит не только из убийств и ограблений, но еще и из успехов, радости, дружбы, рождения детей, пятерок за экзамены и так далее.

Недавно я прочитала, что  в начале и середине 19 века от детей  прятали книги, например, Пушкина «Евгений Онегин», а потом  Александра Дюма. Чтобы не отвлекали детей от уроков!

Дорогие родители, давайте всегда спрашивать себя: «А не запрещаю ли я по привычке или просто, чтобы запретить»?

В следующей статье обсудим, как правильно смотреть с ребёнком TV, чтобы это было на пользу, а также поговорим о правилах жизни с компьютером.

А какие отношения с телевизором у Ваших детей?

Делитесь своим опытом в комментариях к статье!

 [email protected]